Тележину, але невдало поставив табір, розділивши його на три частини. Він не дав війську й перепочити, хоча на цьому наполягав його тесть. До того ж він чомусь не хотів розпочати битву одночасно з молдаванами, можливо, підозрюючи їх у зрадливих намірах. На прохання тестя розпочати битву Тиміш відповів: «Якщо, панове, почнете битву, то і я прибуду». Між тим ворог уводив до битви свої переважаючі сили і зручно використовував добре знайому йому місцевість. Спочатку молдавани брали гору, але Тиміш запізнився з допомогою, і в результаті атака захлинулася. Тоді вдарили українські козаки. Коли ж по них артилерія дала залп, вони одночасно кинулися на землю і ядра не завдали їм суттєвої шкоди. Тоді козаки розпочали стрілянину у відповідь і одразу поранили валаського господаря Матвія кулею в ногу, вбили під ним коня. Якби не сильний удар польської кінноти по козацькій піхоті, довелося б Матвію сутужно. А так підупав дух як молдаван, так і українців… Тиміш, очевидно, розгубився, бо навіть не дав команди, де копати укріплення, як це звичайно робили козаки в аналогічних випадках. У цей момент шість молдавських полків перейшли на бік валахів, а решта почала тікати. На додачу раптово вдарила гроза з градом, яка била в обличчя козакам і підмочила їм порох, а в бою лише холодною зброєю козаки поступились переважаючим силам ворогів, яким вдалося розірвати табір. У цій битві полягло півтори тисячі козаків… Тиміш пробував створити єдиний табір, але було вже пізно, бо молдавани втекли. Тоді козацька кіннота разом з Тимошем та Лупу й собі кинулась через Градіште до Ясс (туди вони прибули 3 червня і відпочивали там 10 днів), втік з кількома опришками й Гречка, а піхота на чолі з Іваном Богуном та Йосипом Глухом таки спромоглася поставити укріплений табір і боронилася до ночі. Потім вони підпалили частину возів, а самі розпочали організований відступ «оборонною рукою», тобто під прикриттям табору з возів. За іншими даними, їхній відступ полегшила фальшива вість про підхід орди чи прибуття іншої підмоги для Лупу, що налякало волохів і змусило відступати. Козацька ж піхота, хоч і зазнала втрат, але дійшла до Ясс. Тиміш запросив тоді у батька допомоги, але спочатку той не дав її, гніваючись на сина через поразку. До того ж Богдан Хмельницький з дня на день чекав наступу коронних військ на Україну і розпорошення сил могло фатально позначитися на долі всієї кампанії. Тим часом проти Лупу виступили об’єднані сили Георгія Стефана, правителів Валахії та Трансільванії, ще й польська підмога. Лупу зібрав тільки 4 тисячі війська і не міг швидко дістати допомоги, тим більше, що турецький султан Мухамед ІV зволікав, тому він знову звернувся до Тимоша Хмельницького. Той із своїх невеликих сил міг дати йому тільки 200 козаків на чолі з уманським полковником Глухом. Із своїм військом Лупу програв ще одну битву і мусив з козаками Глуха відступати в Україну (потім він із сім’єю укріпився в сучавському замку, де сховав і свої багатства). Тиміш повернувся додому разом з Носачем і невеликим козацьким загоном і вже 7 липня був у Смілі. 8 липня він разом з братом Юрієм був присутній на прийомі царського посольства, очолюваного А. Матвєєвим та І. Фоміним, а 25 липня з батьком дав послам прощальну аудієнцію. Прийом чергового московського посольства 25 серпня пройшов без Тимоша (з дітей гетьмана присутнім був лише Юрій Хмельницький), бо старший гетьманич виступив у свій третій і останній молдавський похід…
Тоді справа дійшла до чергового перевороту, і Лупу знову потіснив Георгій Стефан (молдавський господар у 1653–1658 рр.), якому поміг трансільванський князь Дьєрдь ІІ Ракоці. Богдан Хмельницький не утримався від нового походу, незважаючи на те, що підтримка Лупу в таких умовах і в такий спосіб консолідує союз проти нього Молдавії, Валахії й Трансільванії, які об’єктивно ставали союзниками Речі Посполитої. Гетьман, певно, вважав, що допомога родичу й збереження українсько–молдавського союзу за сприятливих умов, насамперед у разі успіху воєнного походу, змусять Валахію й Трансільванію переглянути свою зовнішню політику. На карту було поставлено дуже багато. Та не знав старий батько, виряджаючи у похід свого старшого сина, що бачить його в останній раз…
Гетьманич виступив у похід 13 серпня 1653 р. і швидко прибув зі своїм 6–9–тисячним військом до стін Сучави, де була його теща з сім’єю і де був скарб Василя Лупу. Відвернувши увагу ворожих військ, він зумів узяти ворожі позиції, з’єднався з обложеним гарнізоном і почав будувати власний табір під стінами міста. Польський хроніст Рудавський віддав належне військовим талантам гетьманича: «Тимофій однією лише славою свого імені здобув перемогу над ворогами і тріумфально вступив до фортеці. Він був щасливішим від Цезаря: прийшов і переміг, навіть не побачивши ворога». На другий день він пішов з гарматами до монастиря Драгомирна і взяв його. При цьому монастир і бояри, які там укрилися, були жорстоко пограбовані. Тим часом Георгій Стефан умовив своїх союзників негайно вдарити на козаків, доки вони ще недостатньо укріпилися.
Зав’язалися тяжкі бої. Проти українських військ та невеликих сил союзних їм молдаван (близько 2 тисяч) була кинута об’єднана польсько–молдавсько–трансільванська потуга. Відчувши ворожу перевагу, Тиміш негайно послав до Чигирина по підкріплення, зокрема лист такого змісту був адресований генеральному писареві І. Виговському і до рук останнього потрапив наприкінці серпня. Але у гетьмана не було сил, щоб одночасно стримувати потенційний польський наступ і відправити частину свого війська до Молдавії. Тому він написав синові листа, просячи його триматися до останнього, але це послання було перехоплено Г. Стефаном. Одночасно він прагнув досягти миру з Річчю Посполитою, проте безуспішно. Тиміш Хмельницький виявив себе під час оборони Сучави хоробрим вояком. За свідченням арабського мемуариста Павла Алепського, гетьманич «щодня виходив на ворогів і побивав їх тисячами, ніхто не міг протистояти його великій відвазі. Щодня виїздив з табору з невеликою купкою людей на буланім коні, котрого дуже любив; побивав, ранив і гонив ворогів; достовірні люди оповідали про нього, що він убив з власної руки 1300 німців… Скільки жалю завдав він полякам — значним і простим; сам один з власної руки вбив їх кілька тисяч».
Спочатку блокада Сучави була нещільна і козаки боронили місто й замок без особливих втрат, навіть влаштовували бенкети, як от 9 вересня. Цей бенкет дав привід говорити про розгульне, навіть розпусне життя Тимоша. Деякі з молдавських дам поскаржилися на Тимоша його тещі, але той її грубо вилаяв, погрожуючи забити її сина. Тещі навіть
