Позбав мене від нареченого, сестричко - Ольга Обська

Розділ 54. Маю подякувати

Припущення Лізи виявилося вірним — Брайан почав з того, що звільнив її від пледу. І щойно непотрібна тканина відлетіла вбік, Ліза була захоплена в обійми.

— Нарешті, — видихнув Брайан, притискаючи її до себе так, ніби вони зустрілися після довгої розлуки.

І хоч жодної розлуки насправді не було, але страх втратити одне одного, який вони пережили, загострив їхні відчуття вкрай.

— Я так докоряв собі, що залишив тебе одну, — прошепотів він. — І тепер серйозно думаю, що не випущу з обіймів щонайменше до ранку.

Ліза відчувала, що його погроза є цілком реальною. Більше того, якщо вона дозволить хоч один поцілунок, то вже не зможе зупинити ні його, ні себе. І хоч горіла від бажання дати йому можливість захопити себе в чуттєвий дурман, але все ж таки знайшла сили приступити до реалізації свого плану.

— Брайане, спочатку нам треба поговорити. Це терміново.

Він трохи послабив обійми.

— Хотів сказати тобі те саме, — його долоня лягла на шию, а пальці почали лоскотати, граючи локоном. — У мене теж є до тебе термінова розмова.

Його загадкова усмішка та бажання розмовляти трохи збентежили Лізу. Їй здавалося, що ще мить і Брайан втратить здатність розмовляти, але вона недооцінила його самовладання. Лізі було дуже цікаво, на яку тему він хоче поговорити, заради чого готовий відкласти цікавіші заняття, але поки вона не мала на це часу.

— У мене ще більш термінова розмова, — запевнила вона. — Для мене це дуже важливо. Розкажи, що викликало в тебе окультний транс? Ти працював із арфою?

— Так. Арфа відкрила мені текст твоєї записки. Кожне слово…

Ліза від подиву похитала головою. Йому навіть не знадобився аркуш, який вона передала Міранді. Оце артефакт!

— ...і перш ніж я встиг зневіритись, що можу втратити тебе назавжди, мені відкрилася ще деяка інформація — що не все в твоїй записці істина. У дечому ти помилялася.

— Що ми з Елізабет — астральні близнюки?

— Так. Я зрозумів, що ви обидві з цього світу. Ви кровні сестри. Ніщо не заважає вам знаходитися тут одночасно.

Ліза все одно до кінця не розуміла, чому вони минулого разу обмінялися з сестрою світами, а цього разу ні. Цю інформацію ще потрібно було обдумати, щоб вона остаточно вляглася в голові, але зробити це можна було і пізніше. Зараз Ліза мала інше завдання.

— Ти ж не завершив роботу з арфою?

— Не завершив. Щойно зрозумів, де ти і що може статися, мені стало не до неї. Я одразу попрямував сюди.

Ліза так і думала.

— Отже, арфа може ще щось дати? У ній залишився потенціал?

— Залишився.

— Нам треба повернутись у підвал. Якомога швидше, — Ліза кинулася до шафи в пошуках чогось, що можна надягнути. — Ти помітив особливість арфи? Вона дає найсвіжішу, найактуальнішу інформацію. Про те, що відбувається зараз.

— Так і є. Але як ти здогадалась? — він не втерпів стояти на місці і теж підійшов до шафи. — Ми ж з братом читали про арфу у стародавньому рукописі.

— Я вмію зіставляти факти. Я журналіст, — ховаючись за дверцятами як за ширмою, Ліза почала переодягатися в єдину сукню, яка у неї була, — ту саму з легенди.

— Я обов'язково попрацюю з арфою. Витягну з неї все, що вона готова віддати. Але це можна зробити і пізніше, — заперечив Брайан, заглядаючи за дверцята.

— Ні. Треба зараз, — Ліза повернулася до нього спиною, даючи право застебнути блискавку на сукні. — У нас кожна хвилина лічена. Ми повинні зробити це до того, як годинник проб'є дванадцяту. Для мене це дуже важливо, – повторила вона. — Для мене та Елізабет.

Вона сподівалася, що арфа може відкрити щось дуже корисне, якусь інформацію, яка допоможе сестрі. Наприклад, про справжні плани її професора. Що він задумав?

— Ми зможемо пробратися до підвалу непоміченими? — Лізі не хотілося нікому потрапляти на очі. — Є якийсь обхідний шлях?

Вона швидко надягла балетки, взяла Брайана за руку і потягла до дверей.

— Навіть не знаю, хто б ще міг переконати мене вирушити зустрічати свято в підвал, — м'яко розсміявся Брайан, підкоряючись Лізі. — Авантюристка.

Вони вийшли з кімнати і, як два змовники, непримітними коридорами пробралися до сходів. На щастя їх ніхто не помітив. Швидко спускаючись сходами, Ліза встигла порадіти, що її план поки що втілюється без сучка і задирки, але не так сталося, як гадалося. Коли вони з Брайаном заскочили до кімнати, де зберігалася арфа, Ліза помітила, що поруч із інструментом хтось стоїть.

То був чоловік у костюмі лицаря. Один із кавалерів, з яким вона танцювала на балі. І що він тут робить? Чи не збирається поцупити артефакт? Вчасно Ліза з Брайаном з'явилися.

Лицар повернувся обличчям до тих, хто увійшов і зняв маску. Очманіти, який він схожий на Брайана! Тільки старший та очі трохи інші. Ліза майже не сумнівалася, що це і є Ітан, кузен Брайана.

Вона не знала, як реагувати, і просто спостерігала за братами. Вони завмерли і дивилися один на одного. Їй здавалося, що Ітан навіть не помітив її. Вся його увага була зосереджена на Брайані. Між ними ніби відбувалася мовчазна розмова.

— Недарма я сподівався, що зустріну тебе тут, біля арфи, — Ітан усміхнувся, — знав би ти, який я радий, що ти її оживив. Я вірив, що це колись станеться.

— Так, дар повернувся.

Вони знову замовкли. Ліза відчувала, що між ними щось відбувається. Мовчання було в'язким, тягучим, болючим.

— Брайане, я сумую за нашою дружбою. Це найкраще, що було у мене в юності.

Ліза не знала, що відчуває Брайан. Але слова пролунали так щиро, що її пройняло.

— …знаю, що не маю права навіть говорити про це, бо зрадив тебе. Але всі ці роки я сподівався, що одного дня ти пробачиш мене.

Схоже, це перший раз, коли брати відверто заговорили про те, що їх розлучило.

— Думав, якщо я відновив традиції, якщо в замку знову гості та веселощі, то готовий забути, що сталося десять років тому? — у Брайана спалахнули очі.