Позбав мене від нареченого, сестричко - Ольга Обська
Розділ 53. Чим допомогти?
На руках у Брайана Ліза почувалася підозріло затишно, ніби це її законне місце. У голові навіть проскочила зовсім недоречна за даних обставин думка, що потрібно обов'язково спробувати навчитися виконувати з ним якусь підтримку з арсеналу професійних фігуристів. У нього явно є до цього хист.
Однак думка про підтримку, певна річ, йшла фоном — на першому плані було обмірковування сенсаційної заяви Брайана про те, що Ліза та Елізабет — справжні близнючки. Це було б надзвичайно зворушливо, якби виявилося правдою. Але як може бути правдою те, чого пояснити жодними логічними аргументами не можна? Як два кревні близнюки могли опинитися у різних світах? Хто їхні справжні батьки?
Ліза дивилася в зелені очі Брайана і розуміла, що він упевнений у своїх словах, ніби має якісь незаперечні докази. Їй не терпілося дізнатися деталі:
— Чому ти так думаєш?
Ліза здогадувалася, що Елізабет зараз теж більш за все на світі хотіла б почути відповідь на це запитання. Хоча її, напевно, мучать і інші. Сестра сповненими подиву очима дивилася на Лізу в руках у Брайана. Схоже, її сильно вразив раптовий прояв взаємних почуттів між ними. Ох, скільки ще всього Лізі треба було розповісти сестрі.
— Я отримав цю інформацію в окультному трансі, — пояснив Брайан.
— В окультному трансі? — охнула Елізабет у нападі благоговійного жаху. — У вас є дар?
— Він довгий час був запечатаний, але завдяки прекрасній леді-розбійниці тепер розбуджений, — Брайан подарував Лізі теплу посмішку.
А вона раптом згадала, що зараз, взагалі-то, перебуває не в костюмі розбійниці, а в трохи іншому вбранні. Костюм розбійниці лежав на ліжку, акуратно розправлений, де Ліза залишила його для сестри. Запізніле збентеження все ж таки заволоділо нею, особливо коли помітила, що погляд Брайана із задоволенням ковзає по мереживах її снігуронькового пеньюара.
— Ваша світлосте, — враховуючи, що вони не наодинці, довелося повернутися до ввічливої формальної форми звертання, — дякую, що врятували від порізів, — Ліза зістрибнула з рук Брайана.
Він випустив її неохоче. Та їй і самій не дуже хотілося повертатися в навколишнє середовище, де було значно прохолодніше і незатишніше, ніж у нього на руках. Лише кілька хвилин тому вона була впевнена, що розставання неминуче, що вона назавжди втратить можливість бачити його, чути чуттєвий голос, відчувати тепло його тіла, а тепер, будь ласка, відчувай, згорай під його розпаленим поглядом. Хмільна від щастя, Ліза все ж таки накинула на себе плед.
І щоб щастя стало ще більш повним, зовсім вже вбивчим, їй потрібно було переконатися в словах Брайана про їхній з Елізабет кровний зв'язок.
— Ваша світлосте, посвятіть нас у подробиці, — попросила Ліза. — Як ми можемо бути рідними сестрами, якщо росли у різних сім'ях?
— Я збираюся це з'ясувати за першої ж нагоди. Не всі деталі мені відкрилися під час трансу. Але одне знаю точно: ви рідні сестри.
Брайан сказав це з такою абсолютною впевненістю, що відпали останні сумніви. І неважливо, що логічно нічого не стикувалося — потім якісь пояснення знайдуться, але цієї миті Ліза остаточно усвідомила, що в неї є рідна душа.
Вона відчула непереборне бажання стиснути сестру в обіймах — цю ніжну трохи боязку дівчину, таку схожу на неї, яка вже зайняла місце в серці. Звідкись Ліза знала, що вона там назавжди. Їй раптом навіть здалося, що ще до знайомства з нею вона вже любила її. Цікаво, у якому віці їх розлучили? Чи мали вони в дитинстві хоча б кілька днів, проведених разом? Вони одночасно кинулися назустріч одна одній. Ліза притиснула до себе Елізабет міцно-міцно.
— Сестра… сестричка… — шепотіла вона гаряче і чула у відповідь такий самий гарячий шепіт.
Вкотре за сьогоднішній вечір для Лізи зупинився час…
Цього разу повернути її в реальність судилося Міранді. Як вона зайшла до кімнати, Ліза не помітила, але не почути її гучний бас було неможливо.
— Ваша світлосте, Елізабет шукає чоловік у карнавальному костюмі імператора, — схвильовано повідомила вона Брайану причину своєї появи. — Я думаю, це її батько.
Тембр голосу Міранди змінювався в процесі виголошення фрази і під кінець став геть здивованим. Мабуть, вона помітила, що окрім Брайана в кімнаті є ще дехто. Причому в подвійному екземплярі.
— Очам своїм не вірю! — вигукнула вона. — Як таке можливо?
Ліза випустила Елізабет з обіймів. Тут стільки всього треба розповісти компаньйонці — навіть години не вистачить! І варто їй було подумати про час, як накотило хвилювання. У радісному збудженні вони з сестрою зовсім забули, що вона має проблеми, які необхідно вирішити до опівночі. Ліза глянула на годинник — пів на дванадцяту.
Коли вона перевела погляд на Елізабет, зауважила, що сестра теж дивиться на циферблат. У її очах проскочило щось панічне, але йому на зміну відразу ж прийшла рішучість.
— Чим допомогти? — Ліза стиснула руку сестри.
— Я маю діяти сама, — похитала головою Елізабет. — Спочатку мені треба поговорити з ним, а потім уже з батьком.
З ким "з ним" було зрозуміло і без пояснень. Потрібно віддати належне Міранді — вона теж все зрозуміла без слів. Її холоднокровності та вмінню швидко орієнтуватися в ситуації, взагалі, можна позаздрити.
— Елізабет, дозволь запропонувати тобі мою кімнату, щоб переодягнутися, — Міранда взяла з ліжка костюм розбійниці і повела Елізабет до себе.
Єдине, що Ліза могла зробити, — це підбадьорити сестру поглядом. Вона справді не могла замінити її ні у розмові з професором, ні у розмові з батьком. Для Лізи взагалі стало сюрпризом, що він теж є серед гостей маскараду. Вона б хотіла на нього глянути, адже він може виявитися її біологічним батьком. Ліза мала до нього безліч запитань. Але знайомство поки що доведеться відкласти. Вона з жалем усвідомлювала, що їй краще посидіти півгодини, що залишилися до опівночі, тут, у цій кімнаті, щоб не нашкодити сестрі та її планам.
