Як відірватися перед весіллям - Аліна Амор

А потім відсторонився на мить та прошепотів палким, хрипким голосом:

- Ти просто диво... - і знову легкі, ніжні поцілунки в лоб, у губи, - Ти сама чарівність...

Він ще щось шепотів, продовжуючи цілувати моє обличчя, але в мене не було сил слухати й розуміти. Моє бідне серце то завмирало від захвату, то калатало як божевільне.

А Деміан цілував дедалі вимогливіше, його руки погладжували мене по спині та тісно притискали до себе.

Він нетерпляче взяв мою косу в руку, згріб стрічку, зав'язану на кінці, і кинув її на пісок. Легко розпустив волосся, просто провівши по ньому пальцями, а після запустив у нього руки та знову притягнув мене до себе.

І поцілував мене жадібно, наполегливо, немов давно хотів і нарешті дорвався. Від цієї думки мені стало смішно, але сміятися не хотілося бо хотілося цілуватися...

Мені не вистачало повітря, я відсторонилася на мить, щоб вдихнути, затуманеними очима подивилася на Деміана та переконалася, що мені не сниться, що все наяву, і знову пригорнулася до нього, обіймаючи за шию.

Він був таким теплим, таким ніжним, таким відкритим і новим, що здавалося я чую гуркіт, з яким руйнуються стіни його самовладання й обвалюється фундамент звичної стриманості.

Та незабаром йому стало мало мого обличчя, він почав цілувати шию, потім плечі, провівши язиком по чутливій шкірі. Я задихалася від гострих відчуттів, я вся тремтіла, а в голові паморочилася ніби на каруселі. Мої ноги підкосилися, і Деміан підтримав мене за талію, а потім легко підхопив на руки.

- Так не зручно! - прошепотіла я йому на вухо як якийсь великий секрет, і обняла рукою за шию.

Він згідно хмикнув і не менш змовницьки прошепотів мені в губи, не торкаючись їх:

- Ми зараз що-небудь придумаємо...

І почав озиратися на всі боки. А потім поніс мене кудись у темряву, і це було так смішно, незручно та ніяково, що я тихо розсміялася.

Щоправда сміялася я недовго. Рівно до тієї миті, як граф посадив мене на великий валун, знайшовши в такий спосіб точку опори, якої так не вистачало нам, і тоді йому ще й дах знесло. Він розвів мої коліна і притягнув до себе, змусивши оповити ногами за пояс, пригорнутися ближче й обійняти за шию. Мене кинуло в жар, губи і щоки уже горіли, і солодке тремтіння пройшло тілом, розпалюючи все сильніше.

- Так зручніше? - гарячим шепотом на вухо запитав Деміан, знову цілуючи шию, потім плечі...

- Ммм... - намагалася відповісти я, але всі слова вивітрилися з голови, а мозок стрімко перетворювався на кисіль.

Боги, як же це слово? І насилу згадавши, слабо видихнула:

- Так...