Несподіване весілля - Ксана Рейлі

— А як же твоя звичка тікати? — спитав хлопець, примруживши очі. — Ти так боялася близькості зі мною, а тепер готова навіть зараз накинутися на мене.

— Інколи, щоб з’явився апетит потрібно скуштувати страву, — сказала я та нахилилася ближче до нього. — Ми з тобою спробували дещо дуже смачне, Гордію. Це як наркотик, від якого неможливо відмовитися. Цього не зупинити.

Він дивився на мене своїми яскравими сірими очима, що горіли неприхованим бажанням. Я легко опустила свою руку на його обличчя та провела пальцями по губах хлопця. Мені подобалася їхня ніжність та м’якість. Я хотіла поцілувати його, тому нахилилася ще нижче до Гордія. Він обережно підняв руку й забрав мої пальці зі своїх губ.

— То коли в тебе вихідний? — спитав хлопець.

— У суботу, — відповіла я. — Після цього в мене більше нема робочих днів, бо поки пропозиції щодо співпраць не було. Ти ж пам’ятаєш, що не втручаєшся в це?

Гордій кивнув і швидко поцілував мене в долоню. Це був такий милий жест, що я затамувала подих, дивлячись на нього.

— Тоді в суботу я запрошую тебе на романтичну вечерю в ресторан, — заявив він. — Місце, час і все інше повідомлю ближче до цього дня.

Я здивовано подивилася на нього, бо не вірила своїм вухам. Це жарт такий?

— Ти запрошуєш мене на побачення? — розгублено перепитала я.

— Узагалі це просто вечеря, але якщо хочеш, то це може бути побаченням.

— Отакої! Здається, я скоро повірю, що Земля плоска.

Гордій насуплено звів брови, бо не дуже зрозумів моїх слів. Йому й не треба було їх розуміти, бо для мене це було не просто запрошення на вечерю, а початок чогось особливого між нами.

Я усміхнулася, охопила обличчя хлопця своїми руками та сильно поцілувала його. Він одразу ж відповів мені, поглиблюючи поцілунок. Його руки опинилися під спідницею мого сарафана, і він почав повільно водити ними по моїх ногах.

— Чекай! — я зупинила його. — У тебе ж у неділю новий етап чемпіонату.

— І що? — Гордій байдуже знизав плечима.

— Тобі треба відпочити перед заїздом.

— Не хвилюйся за це, Поліно. Цю суботу я хочу провести з тобою.

— Ми можемо перенести це побачення. Я не ображуся, чесно. Ти зазвичай дуже нервуєш перед заїздом.

— Тоді заспокоїш мене в суботу спочатку в ресторані, а потім і в ліжку.

Я закотила очі, але все ж здалася, коли він знову почав цілувати мене. Мабуть, я таки знайшла свою слабкість у вигляді цього хлопця, який раніше дратував мене до сказу, а тепер вабив не менше…

Цих чотири дні пролетіли дуже швидко. Напевно, цей зв’язок з Гордієм щось таки змінив у мені, бо я була аж занадто щасливою. Це навіть Соня помітила. Я дуже часто думала про нього, коли відривалася від роботи. Кожного ранку я йшла з дому з диким бажанням якнайшвидше повернутися в міцні обійми Гордія. Кожну ніч ми проводили разом, насолоджуючись одне одним. І хоч ми стали близькими у всіх сенсах цього слова, мені все ж його було мало. Я не розуміла чому, але цей хлопець повністю захопив мої думки, мій розум, моє тіло та моє серце. Я ніколи не хотіла нікого так сильно, як його. З Ігорем усе було по-іншому. Я й не знала, що можна когось так сильно любити. Я навіть не здогадувалася, що кохання може бути таким прекрасним, доки в моєму житті не з’явився Гордій. Я кохала його... Кохала кожною клітинкою свого тіла. По-справжньому, шалено, дико. Я була голодною та спраглою до його дотиків, поцілунків та ласки, але ще більше я жадала почути від нього ті потрібні слова. Я чекала, коли він нарешті скаже мені: «Я кохаю тебе, моя Полінко!». І все. Мені більше нічого не треба було в цьому світі. Просто бути його, і щоб він теж був моїм. Не лише під час любовних утіх, але й на словах.

Я усміхнулася, востаннє глянувши на себе у дзеркало. Гордій так часто говорив мені, що я красива, що в мене не залишилося ніяких сумнівів щодо цього. Він любив казати мені приємні слова, робити компліменти, хоча я думала, що цей чоловік не здатен на таке. Напевно, йому просто потрібен був час, щоб розкритися.

Я поправила пишну спідницю своєї сукні, що досягала мені до середини гомілок. Вона була мого улюбленого пурпурового кольору. Тугий бежевий корсет, на який була натягнула сітка пурпурового відтінку, що зав’язувалася на бантики на обох плечах. Пишна спідниця з фатину та тонкий сріблястий пояс на талії підкреслили мою фігуру. Високі підбори допомогти мені стати ще стрункішою. Я легко защепила передні пасма волосся ззаду шпилькою, дозволяючи їм упасти широкими хвилями по моїй спині. За цей період моє волосся стало трішки довшим, аніж зазвичай. Я чомусь не хотіла його стригти. Можливо, через те, що воно подобалося Гордію?

Вечірній вересень завжди був холодним, тому довелося зверху накинути чорний піджак. Я замовила собі таксі, адже Гордій вирішив, що для першого побачення доречно зустрітися вже на місці призначення, а не їхати разом у ресторан. Я була згодна з ним, адже така зустріч мала бути для нас обох особливою.

Я чомусь так хвилювалася, наче дівчинка-підліток, яка вперше йде на побачення. Мені було цікаво побачити вираз обличчя Гордія, коли він помітить мене. Я уявила, як ми сидимо в ресторані одне навпроти одного, удаючи, що це наша перша бентежна зустріч. І байдуже, що ми одружені. У нас усе тільки розпочинається.

Я вийшла з автомобіля і заворожено подивилася на велику будівлю, де знаходився ресторан. Тут був красивий дворик з кованими воротами та квітами, що плелися по них.

Я пройшла всередину, а тоді піднялася мармуровими сходами на другий поверх. Тут було так вишукано та гарно, що я почала несвідомо роздивлятися усе. Схвильоване передчуття з’явилося всередині, адже ці перші побачення завжди такі тривожні. Я зайшла в довгий коридор і помітила годинник на стіні. Гордій запросив мене на восьму, а я прийшла набагато раніше. До початку побачення було ще сорок хвилин. І чому я так поспішала? Може, він ще навіть не прийшов сюди? З самого ранку Гордій був на тренуванні, і сказав, що приїде на побачення одразу ж після нього.