Наречена для дракона - Марія Люта
Я чаклувала над Феліксом майже добу. Проте мені вдалося повністю завершити закляття "Серце на двох", а також запустити регенерацію всіх постраждалих органів. Зараз принц, звичайно, все ще перебував непритомним, але для його успішного відновлення потрібно було лише кілька факторів: час - місяць або близько того; моя присутність і здоров'я - адже тепер ми нерозривно взаємопов'язані; також не варто забувати про силу Арденса, навіть зараз я продовжувала черпати її зі щита, оскільки заклинання "Серце на двох" вимагало постійного магічного підживлення. А під час його створення силу Арденса я витратила у величезних кількостях, тому тепер зайвих питань точно не уникнути. Були б у мене відповіді...
Я встала і потяглася руками вгору, розминаючи закам'яніле тіло. Дивно, але втоми фактично не відчувалося, навпаки: енергія переповнювала мене, хотілося рухатися, їсти і просто жити. Не знаю, чи була справа в задоволенні від добре виконаної роботи, чи це магія Арденса так цілюще вплинула.
До речі, про дракона. Спиною я відчула його погляд - уважний, випробувальний, важкий - і прикрила очі, видихаючи, заспокоюючи серцебиття, яке тут же прискорилося галопом. Якщо під час дуже непростого лікування Фелікса я залишалася зібраною і незламною, то тепер я відчувала себе дрібним осколком від корабля, підхопленим безжальним штормом. Я не знала, чого тепер чекати від чоловіка, але найгірше було те, що я не знала, чого чекати від самої себе. Любов і ненависть знову роздирали мене зсередини, зводячи з розуму. Хотілося кинутися до чоловіка в обійми, підтримати його і дозволити йому заспокоїти мене... І водночас я зневажала сама себе за це почуття, відчувала винною перед усім моїм родом, ніби я зраджувала їх навіть тим, що спокійно перебувала в одній кімнаті з драконом. Але я точно помітила характерну тенденцію: ненавидіти дракона в Арденсі було легше, коли ми були порізно, але коли були зовсім поруч, і я бачила в ньому просто чоловіка, ненависть відходила на задній план, мені слід було постійно нагадувати, хто переді мною, бути напоготові.
Адже у наших відносинах із Арденсом нічого не змінилося. Так, я прийняла його бік - бік дракона - тому що вважала, що його підставили. Але зараз ми просто в одному човні, і як тільки всі неприємності владнаються, кожен піде своєю дорогою - Арденс до вівтаря, я ж... Я теж зможу жити далі. Десь за багато миль від нього.
Так, моє рішення залишитися в Араті – правильне, і я зараз переконалася в цьому ще раз. Нам слід триматися якнайдалі один від одного, інакше я загину. Все просто – якщо вас щось вбиває, слід цього уникати, адже так? Це інстинкт самозбереження, зрештою. Головне - перестати його кохати...
Нарешті я зібралася з духом і обернулася. Світла кімната в пастельних тонах, письмовий стіл, завалений паперами, величезна шафа з книгами, диван, на якому, власне, зараз лежав Фелікс, - все це я помітила лише мимохідь, хоч поверталася навмисне повільно. І ось я побачила Арденса: він стояв, спершись спиною на одвірок суміжної кімнати. "Напевно, це кабінет, а за його спиною – спальня", - відсторонено зазначила я, віддаляючи момент, коли зустрінуся з чоловіком поглядом.
- Як ти почуваєшся? - спитав Арденс тихо.
І все-таки я підняла очі. Ми просто дивилися один на одного якийсь час, напружена тиша дзвеніла навколо нас, здавалося, що навіть чути, як танцюють на сонячному промені порошинки.
- Чудово, - відповіла стримано.
Вловивши мій настрій, дракон стиснув губи.
- Ти голодна?
- Всевидячий, Арденс, тебе правда цікавить, чи голодна я? Не життя принца, не те, як я черпаю твою силу?
- Мене насправді цікавить, чому ти стала на мій бік, а не сиплеш звинуваченнями. Але, ти маєш рацію. Як Фелікс?
- Стабільно. Прогноз позитивний.
- Допомога інших цілителів потрібна?
- Вже ні. Але ти можеш надіслати свого фахівця, якщо сумніваєшся.
- Не бачу потреби. Отже, із цим вирішили. Другий пункт - як же ти примудрилася використовувати мою силу?
- Не знаю, вона простоперетікає від твоїх щитів, - відповіла, почуваючи себе дурепою. Адже сама спровокувала питання, якого планувала уникати. Арденс лише кивнув, ніби й не чекав іншої відповіді. Схоже, у нього вже були свої думки щодо цього, але ділитися ними зі мною він не поспішав.
Ми замовкли. Свердлили один одного поглядами. У мене було море питань, і я знала, що у Арденса теж, але ми не поспішали порушувати тишу. Це було наче затишшя перед бурею. Будь-яке слово могло прорвати загату уявного спокою.
– Гершандт уже оголосив офіційну позицію Арати? - Запитала я нарешті, торкнувшись важливу, але максимально не особисту тему.
Арденс струснув головою. Його погляд став чіпким, гострим. Чоловік під іншим кутом глянув на мене, ніби його справді дуже цікавила моя думка:
- А ось це найцікавіше: минула доба, а про подію лише скупа та беземоційна згадка у пресі – зауваж, не у столичному тижневику, а у місцевій газетці. Мовляв, "принц Арати поранений, подробиці з'ясовуються". І це при тому, що всі війська біля наших кордонів приведені у повну бойову готовність. Як гадаєш, з чого раптом така нерішучість? Я точно пам'ятаю, що ворота відчинилися, а значить - нас повинні були побачити. Нехай і не зробили знімків, але ж очевидців достатньо.
Я знизала плечима і присіла за стіл, відсунувши рукою якісь карти та схеми. Поринула у спогади. Арденс правий: ворота відчинилися, а я навіть встигла помітити короля, який ніби захоплено розмовляв з кимось із репортерів, але при цьому і він, і старший принц дивилися прямо вглиб стаєнь, якраз на нас...
- Але ж вони нас не побачили! - раптом мене осяяло. - Звісно! Адже сонце того ранку було дуже яскравим, та ще й сніг. А всередині непроглядна темрява... Я сама звикала цілу хвилину...
- Тобто все, що в них залишилося на руках - це сліди крові принца. І моєї магії. Але вони явно розраховували застати мене і Фелікса, - Арденс задумливо потер перенісся. - Або навіть не тільки нас двох... Ти ж теж не випадково на стайні потрапила, адже так?
