Як відірватися перед весіллям - Аліна Амор
Нас привели в простору дерев'яну хатину, розміром як наша вітальня в міському будинку в Амідеї, і запросили присісти на плетену циновку біля широкого закопченого вогнища, обкладеного камінням. Замість столу тут був зруб дерева, грубо обтесаний, широкий та круглий, заввишки з лікоть, за ним вільно могли розміститися людини чотири, а стільців не було зовсім. Троль сів на циновку біля зрубу, зручно розвалившись та схрестивши ноги, і ми послідували його прикладу.
- Ніссі, а приготуй-но нам чай! - недбало кинув Вімель доньці.
Трольчиха простягнула руку, і магія вільно, без жодних заклинань, перетекла з її пальців прямо на дрова, запаливши їх. Вона взяла мідний чайник і вправно повісила на металеву перекладину над язиками полум'я, що весело затанцювали, а потім відійшла до вікна, де знаходилося кухонне приладдя, і заметушилася там.
Я озирнулася навколо. Усередині хатини не було перегородок, тільки легкі фіранки з висушених ліан розділяли простір. Ліжок я теж не побачила, хіба що лежанки на підлозі, щo проглядалися крізь ці трав'яні шторки. Усі предмети в будинку були простими, дерев'яними або глиняними, рідше металевими. Тролі, вочевидь, невибагливі в побуті, з огляду на те, який скромний вигляд має хатина їхнього старости.
- Ми дуже вдячні вам за гостинність, - ввічливо звернулася я до господаря.
Вімель кивнув з виглядом "не дякуйте!" і сказав загалом те саме:
- Та про що базар...
- То скільки наших людей у вас? - почав Деміан, як завжди, з ходу та по суті.
- П'ятеро, - відповів троль, - викинуло їх, значить, учора вночі на берег, ми й не одразу помітили. Спочатку думали, що вони подохли, і хотіли вже назад у море закинути, але тут бачимо: ніби дихають. Потім Грінч запропонував духам їх віддати, ідея всім сподобалася. Ми давно вже жертв не приносили, а тут раз є кого, то чому б і ні? Закинули їх поки що в печеру, нехай помаринуються.
- Може хлопцям потрібна допомога? - схвильовано запитала я.
- Та що їм буде? - обурився Вімель, - Здорові мужики! Тільки зелені якісь, але нічо - дихають, ворушаться.
- Ви їх годували? - поцікавився Деміан.
- А нащо їх годувати? Це ж не кабанчики на забій! - засміявся троль своєму жарту, - Воду дали й досить із них.
- Ми можемо з ними поговорити? – зітхнувши, запитав граф.
- Говоріть, я попрошу потім, щоб вас хтось відвів. Але спочатку чаю попийте, куди вам поспішати? - радо продовжував староста.
Мені так шкода стало наших людей, що я взмолилася до Вімеля:
- Може, дасте їм їжу? Хоч кашу якусь.
Троль глянув на мене і подобрішав:
- Ох, дівчата, в'єте ви з мене мотузки! - і жартівливо помахав на мене пальцем, ніби розкусив мої дівочі хитрощі, але з доброти душевної ведеться, - Ну, добре, там кістки залишилися, може навіть із м'ясом. Доню! - крикнув він Ніссі, - кістки ці віддай приблудам, якщо ще не викинула!
Трольчиха саме повернулася із пляшкою з каламутного скла, сказала, що все віддасть, і почала по-хазяйськи розливати гарячий чай по кружках, доливаючи туди рідину з пляшки.
- А що ви в чай додаєте? - поцікавився Деміан, насторожено стежачи за проворними рухами Ніссі.
- Дик, бражка! Щоб смачніше було, - просто пояснив Вімель.
Деміан знову ледь помітно зітхнув і взяв у руки простягнутий Ніссі грубий глиняний кухоль:
- Дякую, тільки Бель не наливайте бражку, вона на неї погано впливає...
Я зніяковівши, почервоніла від такого недвозначного нагадування графа про мою поведінку напередодні.
- Ну ні - так ні, - миролюбно погодився троль і Ніссі подала мені чай, що пах ягодами і травами.
Вімель же повеселішав і розслабився, особливо після третього кухля. Він посміхався дедалі ширше, через що його обличчя стало круглим і доброзичливим, та взявся розважати нас своїми трольськими байками. У пориві почуттів навіть приклав Деміана долонею по спині так, що той ледь не виплюнув свій чай прямо на Ніссі, що присіла навпроти, і душевно видав, схиливши голову набік:
- А я дивлюся, ти нормальний мужик, Дем, хоч і білий...
Схоже, це було справжнє сердечне зізнання, і граф подякував йому за добрі слова, та відповів, що теж зворушений їхньою добротою і привітним прийомом.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
