Як відірватися перед весіллям - Аліна Амор
- Мені всього лише потрібна ваша дружба, - скромно сказала я. - І ми будемо раді вашій компанії по дорозі на весілля дочки пана Вімеля, - я мило посміхнулася.
Щира усмішка осяяла його обличчя, очі заблищали, а голос задзвенів від емоцій:
- Та хоч у кратер вулкана! - вигукнув Бранч, підскочив, поспіхом схопив свої барабани, показуючи, що готовий іти цієї ж митті.
- Гей! Гей! - закричав господар таверни. - Розігналися! А за пиво заплатити?
- Скільки? - втомлено запитав Деміан.
- Десять монет сріблом, - задеркувато відповів той.
- Ну у вас і розцінки, - пробурмотів граф, відраховуючи монети й кладучи їх на стільницю.
- Так це для всяких іноземних приблуд дорого, а для своїх я і в борг можу дати, - дружелюбно пояснив гостинний господар. - А за цього голожопого, - він вказав пальцем на Бранча, - теж платите?
Деміан згідно кивнув і мовчки відрахував ще монет. Тут уже за всіх заплатиш, аби провели куди треба.
Ми підвелися й попрямували до виходу, а біля дверей я почула останні співчутливі слова господаря, сказані вголос самому до себе:
- Дівку мені шось шкода... - і крикнув нам услід, - Якщо порішать її теж у жертву - скажіть, що Дрик обіцяв викупити. Дрик - це я, якшо шо, - та розмріявся, - Буде в мене тут столи драїти...