Наречена для дракона - Марія Люта

- Анно, клянуся, я знайду вихід. За будь-яку ціну.

Що він має на увазі? Але я не дозволила словам проникнути в серце, вони талою весняною водою стекли по спорудженій мною стіні.

- І драконом теж бути перестанеш?

Арденс мовчав цілу вічність.

- Тобі хіба не треба вибрати ще шістьох претенденток? - я першою не витримала задушливої ​​тиші, яку порушував лише гучний стукіт мого серця. Здавалося, навіть Фелікс міг його почути.

- Ти маєш рацію, - Арденс гірко усміхнувся. - Прощавай, Анно. Ваша високість, - Арденс кивнув принцу, і, круто розвернувшись, пішов геть.

Я ж хотіла відповісти "Прощавай, Арденсе", але не змогла: спазмом здавило горло. Адже сказати "прощавай" - означає визнати, що ми більше ніколи не побачимось.

Ні-ко-ли.

Я дивилася в спину чоловікові, і з кожним його кроком щось умирало в мені. Нарешті я не витримала і, піднявши сукню, побігла впротилежний бік. Я мчала, не розбираючи дороги, доти, доки не впала колінами на землю. Я уткнулася обличчям у руки і судомно заридала. За хвилину мої плечі накрили теплі руки. Я стрепенулась і різко обернулася: сподівалася, що то Арденс, але це був Фелікс.

Молодший принц Арати супроводив мене до кімнати, загорнув у ковдру і напоїв гарячим чаєм.

- Тобі потрібно поспати. А завтра давай прогуляємося околицями на конях. Що скажеш?

- Чудова ідея, - відповіла глухо.

- Тоді давай о восьмій зустрінемося на стайнях.

Арденс сказав, що вони поїдуть на світанку. Що ж, восьма – чудовий час. Вони будуть уже за Ріцею... Залишилося найскладніше: якось пережити цю ніч, знаючи, що чоловік все ще в Академії, так близько... Мені здавалося, що з кожним кілометром, що розділятиме нас, переносити розлуку буде легше, буде простіше забути. І знову мене розривало на частини: я хотіла, щоб Арденс поїхав і одночасно нестерпно бажала, щоб він залишився, щоб я могла хоч зрідка здалеку бачити його силует.