Академія Червоної корони. Навчання - Анна Мінаєва

— Лорейн? — навпроти мене опустилася сухенька жінка в літах. В очах промайнуло здивування.

— Майстер Сесіль, — я чемно кивнула, — вам пасує ця сукня.

Сьогодні майстер артефакторики, як і я, проігнорувала викладацьку мантію. На жінці красувалося вбрання з темно-жовтого оксамиту зі вставками із золотої парчі. От скільки б не говорили про те, що в стінах академії всі рівні, за тими ж нарядами можна спокійно здогадатися, хто кого статусу. Ясна річ доти, доки викладачі не одягнуть мантії, а студенти не змінять вбрання на форму.

— Дякую, — легка посмiшка торкнулась тонких губ. — Значить, це не чутки.

— Що саме? — Я вдала, що нічого не розумію, відправила в рот ложку каші.

— Що архімайстер взяв одну із випускниць на посаду молодшого майстра бестіології.

Я зустрілася поглядом з жінкою і подумки свиснула. Ні, ну те, що Сесіль Бон освітлювала волосся до білого за останньою столичною модою, секретом не було. Але те, що вона почала вдаватися до алхімічних еліксирів, які змінюють колір райдужної оболонки, мене вразило.

Цікаво, для кого вона так чепуриться? Ні, ходили звичайно чутки, що незважаючи на різницю у віці майстер Сесіль заглядається на нашого ректора, але, як завжди, все закінчувалося тільки на плітках і домислах.

— Лорейн?

— А, так? Перепрошую, — несмілива усмішка, яка завжди спрацьовувала на майстри артефакторики. — Я відволіклась. Так, тепер я молодший викладач бестіології.

Сесіль Бон підібгала безкровні губи і непевно повела плечима.

А вже за кілька годин після сніданку до мене долетіли перші чутки. Тоді я знаходилась у бібліотеці, переглядала підручники та готувала план навчання.

Тоді-то повз мене I прошмигнули дві студентки, галасливо обговорюючи останні новини.

— Ні, ну ти чула, архімайстер свою коханку влаштував на роботу!

— Тихiше ти, — шикнула на неї подруга і заозиралась. — Це ж просто плітки.

Мене побачили, але без мантії, здається, не визнали об'єктом обговорення. Тому що розмова продовжилася за сусіднім стелажем, щоправда, на кілька тонів нижче.

— Та чого мовчати, це ж несправедливо! — змахнула рукою та, що була нижча. — За які такі заслуги вчорашню випускницю ставлять молодшим викладачем? Вона надто молода і вчити нас зможе лише з теорії. А яка нам користь від переказаного матеріалу, який був отриманий кілька років тому?!

Я навіть завмерла, дослухаючись до цієї дискусії.

Ні, ну з одного боку я навіть була згодна з цією пліткаркою. Адже вона не знає, що з бестіології я писала кілька магічних робіт і всі дослідження проводила, так би мовити, у польових умовах. Безпосередньо контактуючи з бестіями. Та й звідки їй знати, що архімайстра я вмовляла кілька місяців, оббивала пороги академії і щоразу доводила, що знаю куди більше, ніж передбачав пройдений мною курс.

Але ось те, що оточуючим простіше повірити в мій зв'язок з ректором з абсолютно непрофесійної точки зору, дратувало.

— Відчуваю, що на першій лекції ти їм усі слова пригадаєш, — хмикнули збоку.

Я обернулася і зустрілася поглядом з рудоволосою дівчиною.

— Вів'єн, — усміхнулася я, відсуваючи підручники вбік і обіймаючи стару подругу.

Вів була на курс молодше. Познайомилися ми з нею за досить дивних обставин. Це я зараз можу сміятися над усім, що сталося, а коли я опинилася віч-на-віч з нею в лікарському крилі після нападу збожеволілої мантикори, мені було не до радості. Особливо після того, як дівчина охоче повідомила мені, що лікуванням займатиметься вона, щоб отримати залік на практиці.

Це пізніше, коли вона мене поставила на ноги за лічені дні, я змогла видихнути і вибачитися. А потім і сама не помітила, як ми потоваришували і проводили майже весь вільний час разом.

— Чула я про твої подвиги, Лорі, — засміялася вона, роблячи крок назад. — Якщо потрібна буде допомога з упокорення незадоволених і тих, що зарвалися, ти знаєш, де мене шукати.

— Проносних трав їм в обід підкинеш? — пирхнула я, відкладаючи найкорисніші підручники убік.

— Занадто низько, — змахнула рукою подруга, — я між іншим без року ліцензований фахівець з лікувальної магії. Так що я можу чогось і цікавіше придумати на помсту.

— І вилетіти з-під цього даху, — я похитала головою. — Не ризикуй.

— І коли ти встигла стати такою нудною? — Вів відсунула книжки і сіла на край високого столу. — А здавалося б, ми тільки вчора майстра Гіїну довели до істерики ілюзіями в дзеркалах.

Я придушила смішок. Ту ситуацію не можна було згадувати із серйозним виразом обличчя. Все ж таки не варто говорити двом студенткам при свідках, що вони нічого не досягнуть у житті, якщо тільки не вискочать вигідно заміж.

— Але в тому, що вона пішла у відставку провини нашої нема, — нагадала я подрузі. — Там якась ситуація з обличчям була.

— А шкода, — повела плечем вона. — Іноді хочеться собі таких заслуг.

— Далися вони тобі, — я згорнула відібрані книги і притиснула до грудей. — Ти в гуртожиток?