Академія Червоної корони. Навчання - Анна Мінаєва
Я встала і підхопила сумку:
— У такому разі післязавтра готова до навчання кращих магів імперії.
Ректор мені тепло посміхнувся і жестом показав на двері. А я ж поспішила покинути головний корпус і попрямувала до житлового. Дощ припинився, з-за хмар несміливо визирнуло сонце. Танцювало відблиски на калюжах і нагадувало, що до літа залишилося не так вже й багато часу.
Я йшла алеями парку не дуже поспішаючи і розглядала природу, що прокидалася від довгого сну. Все ж таки імператор не поскупився на кращу академію у всьому Імваларі. Виділив величезну ділянку у самому центрі столиці, відбудував кілька корпусів.
Нехай і не лежало в цьому задумі нічого доброго, робота для молодих чаклунів була проведена колосальна. За що тепер усім магічно обдарованим доводиться платити. Адже тільки після закінчення однієї та з трьох академій в імперії разом із дипломом видають ліцензію на чарівництво. А без цього проклятого папірця навіть одяг почистити заклинанням заборонялося і суворо каралося.
На щастя, останніми роками імперська академія відкрила кілька вiддiлень у різних частинах країни, що значно збільшувало кількість ліцензованих магів.
— Віддай! — заверещала дівчина в синій сукні, пролітала повз мене і попрямувала до невисокого хлопця з гострими вухами. Ельф нахабно посміхнувся, стоячи на сходах житлового корпусу і чимось розмахуючи у повітрі. — Віддай негайно!
Студентка майже нагнала злодюжку, але той тільки реготнув і пірнув у хол.
Так, жити мені доведеться у суспільстві студентів, головне, щоб ностальгія не замучила. Трохи згодом, може, вдасться перебратися в один з акуратних будиночків, збудованих для майстрів. Але до цього треба ще дожити.
— Доброго дня, — я привіталася з комендантом гуртожитку, невисоким повненьким чоловіком, який не надто й дбав про дотримання всіх правил.
— Лорейн? — він здивовано скинув кущисті брови. — Ти тут що забула? Випустилася вже?
— Та ось, спогади нахлинули, Калебе, — посміхнувся я. — Викладатиму я тепер. Молодший майстер бестіології перед тобою.
— Ну ти й надумала, — промимрив комендант, висуваючи верхню скриньку столу. — Ласкаво просимо, тоді. Шостий поверх, кімната шістсот сорок п'ята.
— Дякую, — я забрала ключик із дерев'яним номерком і попрямувала до сходів.
Ні, все ж таки я сумую за своїми студентськими роками. Думала, що вийду за територію з дипломом та ліцензією, пошлю все кудись подалі, а воно як доля склалася.
Виділена академією кімнатка виявилася більш студентською, але не сильно відрізнялася зручностями. Вузький письмовий стіл біля вікна, невелике односпальне ліжко та довга шафа. Відразу і для книг, і одягу. Тішила лише наявність особистого душа.
Наскільки б не була імперська академія привілейованим навчальним закладом, тут ніхто не поділяв на аристократiв і простолюдинів. Усі були в однакових умовах. Навіть у душі. Я навіть сказала б — особливо, у душі.
Впавши на ліжко, я заплющила очі і посміхнулася.
Ну, тепер все буде чудово. За кілька місяців я зможу погасити частину боргу, потім виплачу залишки. Хай тільки спробують вигнати мене з академії, я їм такі ікла покажу, що будь-який вищий вампір злякається. Навіть де Лавінду не вдасться вставити мені ціпки в колеса. Він уже кілька років як оголосив на мене полювання, хоча незрозуміло чому.
Вставши, я відкрила шафу і спіймала свій погляд у відображенні ростового дзеркала.
Не було в мені тих стандартів краси, які були прийняті в суспільстві. Шкіра не висвітлена, волосся від природи насиченого чорного кольору, жодної родимки над бровою чи губою. Єдине, що підпадало під стандарти краси – колір очей. Останнім часом алхіміки імперії збагачуються на зіллях, що змінюють колір райдужної оболонки на яскраво-зелений. Мені ж пощастило від природи.
— І що тобі треба від мене, Хамарте? — Видихнула я і зачинила двері.
Не про те думати треба. Післязавтра розпочав навчальний рік. Отже, початок моїх випробувань. Я-то чудово пам'ятаю, як ми перевіряли кожного викладача на міцність.
___
Дорогі читачі!
Продовження виходять щодня. Додайте книгу до бібліотек, щоб не пропускати оновлення :)
