Кохаю. Цілую. Твій дах - Марина Комарова

- Ага, вона сама! Ні, зроблено красиво, моя донька б від такої не відмовилася - фанатіє просто за цими гадам. Але за хлібом в такому не випустив би! Це що ж взагалі!

Я тільки знизав плечима, не бажаючи піддакувати. Заради бога, як кому подобається, нехай так і ходить, нам яке діло?

Але все ж якась думка трохи дряпнула: змія, неформал... Хм, дивно.

- О, ось і приїхали, - повідомив таксист, мабуть, кілька засмучений, що я не підхопив розмову.

Розрахувавшись, я поспішив на п'ятий поверх, де мене чекала дуже голодна, але при цьому страшно прекрасна жінка.