Наречена для дракона - Марія Люта

- Якщо ви тут, давайте я подивлюся ваш шрам.

- Леді Анна...

- Ви обіцяли!

І чоловік знехотя зняв маску.

Я відразу запустила діагност і незабаром отримала перші результати. Що ж, раніше я помилилася: обличчя Дарка було понівечене не кислотою, а полум'ям дракона.

- Іншим разом розповім...- відповів чоловік на моє німе запитання.

Я лише знизала плечима. Мені було дуже цікаво, але коли йому неприємно про це говорити, мені не варто наполягати.

- Даремно ви не зверталися до цілителя. Все не так уже й безнадійно.

- Правда? - чоловік пожвавішав. Він не хотів  показувати, що його хвилює власна потворність, але я знала: він дуже через це комплексував.

- Правда. На лікування піде багато часу, та й колишнім красенем ви навряд чи станете... Все ж таки вам уже не двадцять... -  я несподівано для себе підморгнула чоловікові.

Дарк  розреготався.

- А ви, містрес, не така проста, як здається!

- Дякую? - відповіла невпевнено, не знаючи, чи варто розцінювати слова чоловіка як комплімент. – Я підправила  кілька енергетичних каналів. Це лише початок, роботи тут на рік вистачить, але вже за місяць ви помітите перші результати. 

У кімнаті я не втрималася і відразу приміряла обновку. Глянула на себе в дзеркало і вражено зітхнула: на мене дивилася дуже приваблива та спокуслива дівчина. Сорочка ідеально підкреслювала вигини мого тіла, вона манила, відкриваючи деякі ділянки, але все ж таки залишала місце для фантазії... У ній навіть очі сяяли яскравіше, а усмішка виглядала загадковішою. От якби Габріель побачив мене в ній...

Стоп! До чого тут Габріель? Я носитиму цю сорочку виключно для себе! Тому що в ній я почуватимуся чарівною, незалежно від того, яка на мені верхня сукня.

А Габріель? Що ж, він багато втратив, адже не побачить мене в ній...