Несподіване весілля - Ксана Рейлі

— Ти можеш поцілувати мене зараз, — тихо сказала я, дивлячись в його очі.

Вони в нього миттю заблищали, а на обличчі хлопця з’явилася широка усмішка. Він нахилився ближче до мене, і я заплющила очі. Серце забилося з новою силою в передчутті поцілунку. Я хотіла, щоб Гордій поцілував мене так сильно, як ніколи раніше. Я навіть готова була знепритомніти тут, аби лише відчути його губи. І якраз в той момент, коли я найбільше жадала цього, він ледь поцілував мене у кутики моїх губ та відсторонився. Я розплющила очі та розчаровано подивилася на Гордія. Що це щойно було? Він чомусь усміхався, дивлячись на мене. Я ж ображено відштовхнула його від себе й насупилася.

— Пізніше, Поліно, — сказав він, продовжуючи тихо сміятися. — Спершу я прокатаю тебе на своєму новому автомобілі.

— О, ні! — заперечила я. — Нізащо, Гордію! Я після минулого разу поклялася, що більше не сяду з тобою в таку тачку.

— Я не буду гнати. Це лише прогрів автомобіля. Ми не будемо швидко їхати, чесно.

— Думаєш, що я повірю тобі? — спитала я, примруживши очі.

Гордій поставив свою склянку з лимонадом біля моєї, а тоді підійшов до мене. Він раптом ніжно схопив мою руку.

— Я обіцяю тобі, що буду їхати повільно, — сказав хлопець, зазираючи в мої очі. — Тобі сподобається. До того ж ще ніхто не їздив у цьому автомобілі, окрім мене.

— Не знаю, — тихо пробурмотіла я. — Навіщо тобі їхати зі мною?

— Бо я так хочу, Поліно.

— Це не аргумент, Гордюша.

— Будь ласка, — просто мовив він.

Я справді не розуміла, чому йому так важливо прокатати мене у своєму новому авто. Ніби я в цьому щось тямлю чи дам йому якісь поради. Хіба що він так хоче вразити мене. Але це дивно, адже йому не варто робити це, щоб сподобатися мені. Він і так уже надто сильно мені подобається. 

— Гаразд, — усе ж погодилася я та видихнула.

Гордій радісно всміхнувся та почав тягнути мене до свого автомобіля. Він відчинив дверцята і кивнув, щоб я сіла всередину.

— І ще одне, — почала я, дивлячись на нього, — ти втратив свій шанс, щоб поцілувати мене. Я тобі сьогодні більше не дозволю зробити це.

— Ми можемо посперечатися, — сказав він і підморгнув мені. — Ти ж і так вночі прийдеш до мене в ліжко.

— Це лише у твоїх мріях, Гордюша. Якщо мені вночі нічого не заважатиме, то я залишуся у своїй кімнаті.

— Тобі, безперечно, дещо таки буде заважати.

— І що це? — спитала я, примруживши очі.

— Думки про мене, — впевнено відповів він.

— Це ще хто про кого частіше думає, — фиркнула я і показово відкинула своє волосся з плечей. — Ну, чого стоїш? Прокатай уже мене нарешті!

Гордій видихнув та опустив голову, стримуючись, щоб не засміятися вголос. Я ж повільно сіла всередину автомобіля. Лише тепер зрозуміла, що мої слова мали не надто скромний підтекст. Від цього мої щоки почервоніли, а я прикрила очі рукою та голосно засміялася.