Академія Червоної корони. Навчання - Анна Мінаєва

— Я проведу, — сказала Рирара. — Він зараз на додаткових із травознавства. Вирішив же довести вам, що зможе сам зварити протиотруту від водних мантикорів. Тепер намагається це зробити.

Така завзятість мене приємно здивувала. От би всі студенти так рвалися дiзнаватися щось нове. А не просто студіювали літературу.

Дівчина із громади орків із задоволенням згодилася мені допомогти, незважаючи на те, що явно запізнювалася на власний факультатив. І поки ми йшли алеєю, я не втрималася від цікавості.

— Студентка Рирара, дозвольте поставити вам питання, яке зовсім не стосується навчання, — зайшла я здалеку, боячись образити його своєю увагою.

— Майстер Лорейн, ви ж знаєте про наші традиції, — усміхнулася дівчина. — Мені ніяково, коли до мене звертаються, як до однієї з ваших знатних дам. Не робіть так більше, прошу.

— На заняттях мені заборонено звертатися до студентів на «ти».

— Але ж ми не на заняттях зараз, — смикнула вона темною бровою.

— Добре, — я кивнула. — Я знаю про ваші звичаї. Після визнання сили орки стають мало не братами. Тобто після твоїх слів ми можемо вважатися сестрами.

— Це може бути... вам неприємно, — кивнула дівчина.

— Ну чому ж, я завжди мріяла про сестру, — зі усмішкою зізналася студентці.

— Тоді, якщо ви не проти...

— Так, ти можеш звертатися до мене, як зручно. Але не на заняттях.

— Домовилися, — Рирара широко посміхнулася. — То про що ти хотіла спитати, нара Лорейн?

Мова орків. "Нара" — "сестра".

— Помітила, що ти дуже дбаєш про Нерсі, — не стала я ходити кругами. — А це досить незвичайно. Ви рідко сприймаєте людей як рівних.

Вона так на мене подивилася, що я не дотримала смішок. Ну звичайно, я теж раптово стала рівною по силі і духу одному з орків. Що вже тут казати.

— Запитання мене не ображає, — тим часом промовила дівчина. — Хоча це і частина тієї історії, яку ніхто поза кланом не знає. Але коли ти тепер мені нара, то що тут приховувати, — вона важко зітхнула і заговорила. — Я дочка третього вождя. У мене був молодший брат. Він повинен був успадкувати від батька палицю і меч, стати новим ватажком... Та тільки не вберегла я його, наро...

Рирара відвела погляд і стиснула руки у великі кулаки. Дерев'яний меч відчайдушно рипнув від цього:

— Йому тоді виповнилося десять весни. Шаррар мав пройти обряд посвячення. Батько наказав мені відвести його на священну галявину. Я ж не стала заважати обряду, залишила його одного... І надто пізно почула виття зграї мар, які забрели в наші землі. Врятувати його я не встигла.

Вона говорила тихо і рівно, але я чула біль, який сочився з кожного слова. Орки рідко показували свої емоції. І Рирара в цьому моменті не дуже відрізнялася від своєї раси.

— Нерсі нагадує тобі його? — тихо спитала я.

— Поводженням, — усміхнулася дівчина. — Але в іншому вони зовсім різні. Обидва вперті й намагаються добиватися свого. Але Нерсі не орк. Йому не вистачає сили та вмінь, він... інший. Я б навіть не сказала, що дивлюся на нього, як на ара... тобто брата. Та тільки все ж таки бажання захистити його прокидається саме по собі, нара Лорейн.

— Мені шкода твого ара, — сказала я, коли дівчина замовкла.

— Так вирішили наші боги, — похитала вона головою. — Значить, Шаррар був потрібен у їхньому домі, а не в нашому. Але тепер хочу вміти зцілювати поранення воїнів. Тому що тоді на священній галявині мені не вистачило саме цього. Вмій я хоч якось лікувати, то шамани встигли б.

— Я скажу, як кажуть люди, — як зазвичай слова підтримки в таких ситуаціях не спадали на думку. — Я співчуваю про твою втрату. І теж вірю, що так було завгодно богам.

— Дякую, нара, — Рирара кинула в мій бік погляд, в її очах блиснули сльози.

Вона різко відвернулася і втерла їх тильною стороною долоні. Я ж вдала, що нічого не помітила. Помовчала з хвилину, щоб дати їй можливості прийти до тями, а потім запитала.

— З ким у Нерсі факультатив?

— З майстром… Драконя гузно!

Вона різко схопилася за меч і кинулася вперед так, ніби він був не дерев'яним. У перші секунди я навіть не зрозуміла, що сталося. А потім поспішила за нею і лише за кілька кроків побачила: скляну теплицю, притиснуту до дерева Нерсі та кількох широкоплечих старшокурсників.

До вух долетів грубий сміх, а потім один із них замахнувся і вдарив хлопця в обличчя. Рирара щось крикнула на оркській і кинулася на кривдників, схопивши меч на кшталт дубини.