Йдемо зі мною, Василино - Ольга Островська
– Так.
− А зараз? Ти більше не виснажений? – знаю, як виглядають мої розпитування, але хочу розуміти, що відбувається.
Ну дійсно. Не настільки я наївна, щоб обманюватися щодо того, чим може обернутися сьогоднішня ночівля разом. Я не боюся зайнятися з ним сексом. Але мене лякають можливі наслідки.
– Ні, Васю. Голодний, але не виснажений, − зі сміхом повідомляє мені куард. − Ходімо митися, маленька. Я хочу завчасно закінчити споруджувати лежанку для нас.
– Лежанку? – вражено скидаю я брови.
– Так. Зручну та м'яку лежанку. Щоб тобі було дуже добре… спати на ній, – з багатозначною обіцянкою підморгує Арід.
І знову я настільки схвильована його непрозорими натяками, що навіть пропускаю той момент, коли куард схиляється і, обхопивши мої стегна, легко підіймає ошелешену мене на згин ліктя, як дитину. І вже так продовжує шлях до валунів. Тих самих, де мило.
Брикатися і вириватися, ризикуючи звалитися у воду, я не бачу ніякого сенсу, так що змиряюся з таким незвичним для мене способом транспортування. І за шию його обіймаю, мимоволі притискаючись грудьми.
Винятково, щоб не впасти у воду.
А той тривожний факт, що мені надто вже приємно почуватися тендітною крихіткою в руках саме цього великого і сильного чоловіка, я поки що волію старанно ігнорувати. Ну, приємно, і що тут такого? Кому б не було приємно?
Відпускає мене Арід тільки біля каміння. І відбирає у мене мило, як тільки те опиняється в моїх руках. Після чого бере за руку і веде назад, туди, де вода майже сягає мені сідниць.
− Повернись, − велить тихо, обпалюючи потемнілим поглядом.
Я вже навіть не дивуюся собі, коли покірно виконую наказ, повертаючись спиною до нього. А він як ні в чому не бувало приймається ретельно мити спочатку моє волосся, ніжно масажуючи голову, потім шию, спину. Потім поступово спускається все нижче, невдовзі вже намилюючи й відверто нагладжуючи мої сідниці, часом проводячи пальцями між ними.
Не знаю, що зі мною діється. І чи це я взагалі? Обличчя горить, серце вистрибує з грудей. Кудись поділися всі мої страхи та сумніви. Залишилося лише божевільне бажання пізнати ще більше задоволення в цих умілих руках.
І я не просто дозволяю йому робити зі мною все, що він хоче, а ще й млію від цих безсоромних дотиків, ледве тримаючись на кволих ногах.
Його долоні ковзають на мої боки, обхоплюють талію, підіймаються вище... Я ледь не схлипую, коли Арід ніжно стискає мої груди, а до моєї спини знову притискається його тіло, приголомшуючи, підкоряючи, збуджуючи ще більше. І вже просто не можу встояти перед спокусою самій притулитись до нього.
– Підніми руки, – чую я новий хрипкий наказ.
І вже через секунду вони опиняються на його шиї, через що мої груди підіймаються вище. Наче в німому запрошенні.
Бути настільки відкритою та доступною для чоловічих дотиків соромно та солодко одночасно. І я ледь дихаю, згоряючи в шаленій суміші суперечливих бажань та емоцій, не маючи сили протистояти нашій взаємній спразі.
− Моя хороша. Така слухняна і солодка дівчинка, − посміхається Арід, обводячи мильним брусочком мої ареоли, стискаючи й перекочуючи між пальців тугі ягідки сосків.
− Я могла б і сама помитися, − зовсім непереконливо, радше просто щоб суперечити, повідомляю йому, щоб вже наступного моменту зі стогоном закинути голову на широкі чоловічі груди, коли він особливо чутливо стискає чутливі вершинки.
− От мене сама і помиєш, − видає Арід мені у відповідь, підступно посміхаючись і продовжуючи чуттєво мучити моє надмірно збуджене тіло.
Не встигаю я збагнути, що сказати, як чоловічі долоні дають спокій моїм грудям, які, здається навіть тяжчі стали від цих пестощів, і зісковзують по животу вниз, накриваючи лобок. А нахабні пальці розсовують вже давно припухлі, зволожені від збудження складочки статевих губ і знаходять клітор, приймаючись пестити цю надчутливу грудочку плоті в тому самому ритмі, що вмить зводить мене з розуму. Натискаючи, обводячи та потираючи саме так, як моєму тілу хочеться. А-а-ах. Від кожного такого дотику мене немов струмом б'є, змушуючи вже відверто стогнати й вигинатися в обіймах Аріда.
– Підніми ніжку, Васю, – вкрадливо велить він мені на вухо. − Нумо, я просто помию тебе. Ти ж хотіла бути чистенькою.
Варто моїй нозі піднятися, як він перехоплює її однією рукою, другою дійсно приймаючись мене мити. Найінтимніші, найчутливіші та найпотаємніші куточки мого тіла. То ласкаво, то трохи грубувато, змушуючи стогнати, скрикувати й подаватися назустріч його дотикам, тертися сідницями об тверду плоть, притиснуту до них.
Відпускає мою ногу згодом, щоби перехопити мило іншою рукою.
− Знала б ти, як мені хочеться зараз нагнути тебе й увійти в цю шовкову гарячу глибину, − тихо гарчить Арід, проникаючи в мене пальцем. Справді, трохи нагинаючи. Боже, як же це заводить, виявляється. − Дуже скоро я візьму тебе, Васю. Адже ти хочеш цього, правда?
Від цієї заяви у мене все всередині стискається в полохливому передчутті. І ще більше зростає голодна порожнеча, яка вимагає всього того, що він обіцяє.
Куард ніжно прикушує моє плече і штовхається пальцем усередину знову і знову. Розтягуючи, готуючи. Відчуття стають настільки гострими, дарують стільки болісного задоволення, що моє тіло тремтить вже безупинно, а я почуваюся так, ніби в венах рідке полум'я хлюпається. Мені хочеться за щось ухопитися, на щось спертися. Але є лише він. Його тверде гаряче тіло, його пальці в мені. Його волосся під моїми пальцями. Його тверда плоть упирається мені між сідниць.
– Скажи, Васю! Ти хочеш мене всередині? – вимогливо запитує Арід, додаючи ще один палець.
- Та-а-ак, − скиглю я, майже нічого не усвідомлюючи. Знаючи тільки те, що не витримаю, якщо він продовжить… що помру, якщо він зупиниться.
− Хороша моя, − вдоволено гуркоче куард, знову цілуючи мою шию, пестячи чутливу до зірочок перед очима шкіру, і натискаючи великим пальцем на клітор саме так, як я того потребую, штовхаючись усередину швидше.