Пані Язикатої Хати 2 - Ялинка Ясь
-З якого б дива ти хапуну сподобалась? Він по молодим і прекрасним дівам!
-Що мені подобається в тобі, Лукеріє, так твоя прямолінійність! - Стьопка ривком встала у ванній, розплескавши воду, - можна подумати, я - жаба!
-Ой-ой, яка остуда. Чи сама себе у дзеркалі не бачила? Я про інше! - фиркнула Лукерія, - Собі дорожче красти кохану у сімох наречених з великою силою. Що він, безсмертний, той хапун, чи що? За платню, як є, за платню!
-Не знаю, не питала! - буркнула Стьопка, швидко витираючи рушником. І все-таки вона образилася. Нехай себе красунею не вважала, але коли сім чоловіків хвостом бігають, та в очі заглядають, мимоволі себе моделькою відчувати починаєш. А тут такі заяви! А Лукерія, як ні в чому не бувало, продовжувала роздуми.
-Треба Ніколашу кликати. Пущай розбереться! Він про все знає!
-Не буду я його кликати. Хочу відпочити до п'ятниці від його пики. Доречи… ти мені, начебто, казала, що вогневики – москалі! А Микола місцевий…
-Казала. Ще мої пращури так заповідали! А що до того, що вогневик місцевий, то москаль, Степаня, це не за місцем народження назва, а від складу душі… тобто, за її відсутністю…
-І що це значіть, він москаль, чи ні? Не зрозуміла я? І українською говорить…
-Не знаю, що на це тобі відповісти. Ось, якщо дивитися у історію Свирянок – всі наречені хороші істоти. А пращури заповідали, що москалі – вороги. Але ж будинок його прийняв? Прийняв. То мабуть, є виключення і не всі вогневики - москалі… Я так гадаю…
-Добре. І все одно, до п’ятниці не хочу його пику бачити.
-Що, під замком теперича просидиш?
-У мене охоронець, бачиш який? - кивнула головою в бік рикоя, що дрімав одним оком, - якщо він маленьким загнав ту тварюку на дерево, то уявляю, що зробить, коли підросте. Так що годуй його справно, та пожирніше!
-Погодуємо, а як же! Я тваринку люблю! Та й Єгорич із Кропивкою також.
-Добре, дякую! - Степанія раптом побачила кров на рушнику і чортихнулася, - ось і критичні дні, з'явилися!
-О, а я вже налякалася, думаю, що таке, нема і нема, - відразу переключилася Лукерія, - ганчірки наготувати?
-Дякую, не треба! - процідила Стьопка, обурюючись такої безпардонності, - у мене сучасні засоби є!
-Годі! Тоді я піду, відвар тобі зварю, все мине швиденько і без болю!
-Ти і таке вмієш? - змінила гнів на милість господиня, - було б чудово, у мене перший день особливо болючий.
-А як жеж, можемо! - похвалилася охоронниця, - приходь до кухоньки! Киця, їсти!
Коли Степанія, завершивши гігієнічні процедури і вдягнувшись у халат, йшла коридором до кухні, пролунав стукіт у двері.
Все сталося швидко. Вона ледве відчинила замок, як одразу опинилась притиснутою до стіни рідного дому, божевільним лісником.
-Гор? - здивувалася вона, - ти... чого? Зілля приніс?
Але чоловік дивився дивним поглядом і жадібно нюхав повітря. «Ой, жований торт, невже внюхав?» - злякалася Стьопка.
А лісника ламало. Його внутрішня боротьба була помітна і неозброєним оком. Він стиснув зуби до хрускоту, скривився, сіпнувся. Проте, внутрішній звір переміг швидко.
Воріт халата виявився розірваним до самої підлоги, Гор лизнув голі груди і впав на коліна, уткнувшись носом між ніг переляканої Стьопки. Але далі сталося щось, ще неймовірніше!
Гор відлетів до протилежної стіни і жінка вже вирішила, що втрутився Конопатка, але… Одяг на лісникові розірвався на дрібні шматки, обсипавшись на підлогу, наче осіннє листя і Гора стало… два. Два абсолютно однакові голі Гора!
Стьопка витріщилася, навіть не намагаючись не дивитися. «Інший» Гор просто на очах став обростати густим темно-коричневим хутром і за секунду став повноцінним величезним ведмедем. «Ну все, кранти мені! - промайнуло в голові у Стьопки, - я і з одним Гором справлятися не вмію!»
Але день продовжував дивувати. Ведмідь згріб Гора в оберемок і виштовхнув за двері. Жінка відкрила рота, покликати на допомогу, але з переляку не змогла видавити жодного слова з пересохлого горла.
Кудлатий двійник лісника опинився поряд в одному стрибку. Упер передні лапи по обидва боки від голови Стьопки і раптом… потерся носом. Обережно і навіть ніжно. Свирянка замружилася, не знаючи чого чекати, але ведмедик нічого не робив. Просто дихав в обличчя обпікаючим диханням.
Потім Стьопка почула, як грюкнули вхідні двері. Розплющила очі і зрозуміла, що в коридорі одна. Від полегшення сповзла вниз стінкою, намагаючись прикритися порваним халатом. З вулиці долинали звуки боротьби. «Не зрозуміла, він що, сам із собою б'ється?»
