Не рідні - Ольга Джокер

*** 

Під ранок мене все ж накриває втома. Вдосталь намилувавшись профілем Кирила, його вугільно-чорними віями, чітко окресленими губами і густими бровами, закриваю очі. І чому раніше я вважала його непривабливим і страшним? Чому ненавиділа? Навіть позбутися планувала! Якою же дурною я була... 

Мені сниться літо, сонце, пальми і теплий пісок, в який я зариваються пальцями ніг, щоб зігрітися. Після холодної столиці в самий раз. Підставляю обличчя морському бризу, посміхаюся. Кирило поруч, ми тримаємо один одного за руки. Що може бути краще, ніж відпустка з коханою людиною? І так добре мені. Глибоко дихати виходить, в повну силу. 

Я не хочу прокидатися, але пробудження приємне і викликає бурю емоцій. Самсонов неквапливо погладжує мене, притулившись розпеченим тілом до моєї спини. Розплющивши очі, бачу, як крізь щільно закриті штори пробиваються перші сонячні промені. 

Я тепер не дівчина. Жінка. Ми любили один одного. Сильно, відчайдушно, щиро. Мені шалено сподобалося. 

- Доброго ранку, - неголосно вимовляє Кирило. 

- Доброго. Дуже доброго. 

Я закочую очі, тому що він цілує мене в потилицю.

- Це моя конячка! - раптово лунає дитячий крик на кухні.

- Ні, моя! 

- Мама мені подарувала! 

- Так, заспокоїлися! - звучить жіночий голос, який належить господині будинку. - Конячка спільна. 

Самсонов важко зітхає і прибирає руки. 

- Чорт, Ліля. Як же не вчасно. 

Голоси стають виразніше. Здається, до нас ось-ось увійдуть! 

Кирило різко встає з ліжка і прикриває мене ковдрою, а я кидаю збентежені погляди у його сторону. Досконала фігура, як у давньогрецького бога. 

Самсонов одягається, приховуючи всю цю красу, і виходить з кімнати. Перехоплює Лілю, щось спокійно їй пояснює. Я тим часом знаходжу свої речі, що лежать зім'ятими в кріслі, і беру з нього приклад. Спішно пригладивши волосся, вислизаю в коридор і вітаюся. Здається, ніби у мене на обличчі написано, чим ми з Кирилом займалися. 

Ми снідаємо в літній альтанці, спілкуємося з дітьми. У брата Самсонова їх двоє - Оля і Ваня. Забавні малюки. Я ніколи особливо не ладила з такими малими і, чесно кажучи, поняття не маю, як себе з ними вести, тому із задоволенням переймаю цей досвід у Кирила. 

У нього так легко і невимушено виходить! Він грає з ними в футбол. Піддається, звичайно, даючи можливість виграти. Жартує і сміється, так що в куточках очей з'являються промінчики зморшок. Поки Ліля намагається мене розговорити, я погляд відвести від Кирила не можу. Плутаюся у відповідях. Прокручую в голові минулу ніч і не можу повірити, що у мене з цим дорослим і красивим чоловіком тепер справжнісінькі відносини. 

Незабаром Кирилу дзвонять. Він стає серйозним і похмурим, я здогадуюся, що щось трапилося. Одним кивком Самсонов просить йти в гостьовий будинок і збирати речі. Я швидко управляюся, вистачає і п'яти хвилин. 

З родичами Кирила ми прощаємося як зі старими добрими приятелями. Вони приємні люди, і, здається, я їм сподобалася. У всякому разі дуже хочеться на це сподіватися. І на те, що ця зустріч не остання. 

Завантаживши речі в багажник, ми виїжджаємо з двору. Попереду складна дорога. Минулого разу через ремонтні роботи довелося черепашачим кроком волочитися в пробці. 

Кирило набирає швидкість на заміській трасі. Майже невідривно спілкується по телефону і строгим тоном віддає накази. Я тим часом відкриваю навігатор і включаю радіостанцію з сучасними хітами. Не відразу помічаю, що автомобіль звертає на узбіччя і зупиняється. 

- Що відбувається?.. 

Самсонов кладе слухавку і тягне мене за зап'ястя. Ми обіймаємось, торкаємося один одного, а потім цілуємося. Жадібно і пристрасно, навіть здається, що в цей момент іскри летять в різні боки. Я відчуваю знайомий присмак на язиці, впираються долонями в потужні ніби з каменю груди ... 

- Такий ранок перервали, - вимовляє з жалем Кирило, зачіпаючи губами мою скроню. 

Мене трусить від його слів і бажання. 

- Залишилося потерпіти всього шість годин, - відповідаю з посмішкою. - Вони швидко пролетять, провокувати не буду. 

- Я не встигну додому заїхати. Відвезу тебе, а сам по справах відлучуся. 

- Надовго? 

- Поняття не маю. 

- Тобі обов'язково їхати? 

- Звичайно, мала.

Кирило заводить двигун, а я повертаюся на сидіння і пристібаю ремінь безпеки. Мене засмучує, що у нього інші плани, але тішуся тим, що попереду у нас ще багато спільних днів і ночей. 

У столиці ми приїжджаємо надвечір. До цього часу Самсонова буквально обривають телефон. Нескінченні дзвінки та повідомлення. Він злиться і поспішає. Я не наважуюся його чіпати, бо, зізнатися чесно, трохи побоююсь. Під кінець дороги засинаю. Відкриваю очі, коли автомобіль гальмує біля будинку. 

Швидко поцілувавши Кирила в губи, відкриваю двері і виходжу на вулицю. Довго не наважуюся увійти всередину, все дивлюся услід від'їжджаючої машини і кутаюся в тонку куртку. Не знаю, які виникли проблеми, але дуже хочу, щоб у Самсонова все якомога швидше вирішилося. 

Кирило повертається вночі. Я сплю в своєму ліжку, як раптом відчуваю його гарячі долоні. Задоволено перевертаюся на спину. Сонна, не зовсім розумію, в чому справа. Тягнуся до жорстких і вимогливих губ, обвиваю шию Кирила руками, цілую колючу щоку. У грудях теплішає.

- Скажи, що тепер ти будеш тільки зі мною. 

Кирило неголосно сміється, вдивляючись в моє лице. 

- Буду тільки з тобою. 

- Точно? 

- Обіцяю.

Прикриваю очі від блаженства. Тепер в житті Самсонова є тільки я. Йому не потрібні інші жінки. Ніякі Олени і руді бестії з бару. Він хоче мене, а я хочу його. Все взаємно. 

Здається, що ми навіть дихаємо в унісон. З розуму сходжу, коли Кирило притискає мене лопатками до своїх грудей і гаряче шепоче, що я його дівчинка. 


Поглянувши на годинник, бачу, що зараз три ночі. Ми лежимо втомлені і мокрі. Разом.

- Ого, як ти пізно. Щось серйозне сталося? 

- Уже все в нормі, - відповідає він, прикривши очі і погладжуючи мою спину. 

- Не хочеш розповісти?