Його зухвала дівчинка - Джулія Ромуш
- Стій де стоїш! - Вони мені щось кричать, але розібрати я можу тільки це, і як би не хотіла зараз кудись бігти, не можу.
- Що ти тут робиш? - До мене наближається ректор і саме зараз у залі вмикається таке яскраве світло, що мої очі просто сліпить. Мене дезорієнтує, і я кажу перше, що спадає на думку.
– Я шукала бібліотеку. Не підкажете як пройти?
- Я підкажу тобі, як пройти до мене в кабінет.
- Мені не потрібно у ваш кабінет, - я поступово розліплюю очі й бачу біля себе переляканого Патріка, який дивиться на мене так, наче я заразна. З якимось острахом і переляком.
- Нам усім туди треба. - Чоловік так каже, ніби виніс нам якийсь вирок, і тут я реально розумію, що все дуже погано.
Патрік щось скулить і каже, що всі все не так зрозуміли. Мене викладач-козел, з яким хлопець мав домовитися, бере під лікоть і теж кудись тягне.
- Відпустіть мене! Ви не можете просто мене хапати!
- Закрий рота, якщо не хочеш ще більших проблем. - Мені здається, що так зі студентами викладачі не можуть розмовляти, тож викладач шепоче, щоб його не почув ректор.
- Що сталося? Як так вийшло? - Коли ми рівняємося з Патріком, я шепочу одними губами, але він розуміє все, про що я хочу його запитати.
- Вони якось про все довідалися.
Моя перша реакція – шок. Мозок намагається гарячково розуміти, але я не знаю, що робити. На думку спадає лише тікати, але тікати мужики заборонили ще на самому початку.
Поки ми йдемо довгим коридором до кабінету ректора, я починаю трохи приходити до тями й думати. Розмірковую логічно і це трохи заспокоює. У них на мене нічого немає! Всіма питаннями займався Патрік і я тут ні до чого. Потрібно наполягати на тому, що я йшла у бібліотеку, туалет, парк, потренуватися чи щось ще, бо... Стоп! А що, коли вони у хлопця знайшли мою заліковку?! Від цієї думки хочеться заволати, бо, швидше за все, так і є. Просто так мене б ніхто зараз не тягнув у повній впевненості, що я винна.
Ректор відмикає кабінет, і ми заходимо туди, поки мужики розсідаються на крісло, не пропонуючи нам приєднатися. Нагадує чимось виклик на килим, але, швидше за все, так воно і є й зараз ми обидва отримуватимемо по шапці.
- Все буде нормально, - мене намагається заспокоїти Патрік, але я бачу, що він сам дуже нервує.
- Не буде, не буде. - Викладач посміхається і від цього його обличчя стає ще гидкішим, викривляється і мужик нагадує слимака, - так що вивалюйте своє щиросердне і тоді ми подумаємо над покаранням.
- Мені немає в чому визнаватись, - кажу відразу, щоб він там себе не тішив надією, - я нічого не зробила.
- Тоді поясни мені, як це потрапило до мене? - Він сердиться через те, що я виявляюся такою незговірливою і шпурляє на стіл мою заліковку. Ось же лисий, старий цап!
- А що це? - Вдаю, що дивуюся і підходжу до столу, - це моя заліковка? - Як можу зображаю вдаваний жах і подив. - Я її сьогодні втратила якраз. То ви її знайшли? Чому відразу не віддали? Знали б ви, як я переживала...
- Алісо! - Ректор б'є долонею по стільниці й від різкого ляску я підстрибую на місці. - Досить розігрувати комедію, ми всі чудово знаємо, що тут відбувається!
- І що тут відбувається? - Кажу вже цілком серйозно, - можете розповісти, тому що всі знають, а мене до відома забули поставити.
Звичайно, я не в тому становищі, щоб так розмовляти, але в страху очі великі й зараз мені страшенно страшно.
- Тобі загрожувало відрахування з неуспішності, - з неприхованим задоволенням сказав викладач.
- Не загрожувало, - тут же його перебила, - я просто пропустила одну з ваших пар і...
- Це і є підстава. Пропуск моєї пари загрожує не здаванням предмета. Не здавання мого предмета загрожує відрахуванням. Тут все просто.
Тепер я зрозуміла в кого його гидка донька пішла. Вся в татка.
- І яке відношення це має до того, що відбувається? - Я нізащо не збираюся давати задню, буду до кінця стояти на своєму.
- Що ти робиш?! Закрий рота і не погіршуй ситуацію, — шипить мені Патрік з таким виглядом, ніби його щойно побили й він не хоче отримати добавки.
- Просто так ми нічого не робили б. - У нашу суперечку втручається ректор. - Професор приніс мені запис розмови між ним і твоїм другом, коли останній намагався змусити його пробачити тобі прогул і заразом поставити заздалегідь автомат на іспит.
Я повертаюся до Патріка з надією, що він почне все заперечувати, але він тільки голову опускає та уникає мого погляду.
- Як ти міг так вляпатися? - Якщо у них реально є запис, то який уже сенс шифруватися.
Мені хочеться вдарити Патріка в цей момент, ну ось чесно! А мене ж попереджали. Всі попереджали!
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
