Вчись казати "ні" - Юліанна Бойлук
Той же вечір видався взагалі казковим. Павлик-равлик, як я його встигла охрестити, написав безліч романтичних повідомлень на Фейсбук. Такі дрібниці, але я почувалася неабиякою щасливою. Серед них одне особливе.
"Мені здається, ти моя доля. Ти — та єдина, яку я шукав все своє життя. Я мрію про наше спільне майбутнє... Знаєш, Анжеліко, я хочу, щоб ти була мамою наших дітей. Нумо зустрічатися?"
Все, мій світ вибухнув яскравими барвами. Чого ще потрібно такій мрійливій дівчинці, крім такого повідомлення?! Ну чого? Я взагалі не вибаглива.
Не витримавши, все ж побігла до Маринки. Своїм щастям завжди радісно ділитися з іншими. Тим паче з найкращою подругою.
Вислухавши мої рожеві зітхання, дівчина поглянула на мене під окуляри і знизала плечима.
— Боже, дай їй розуму! — це було трохи не те, чого я очікувала.
— Ей! — обурилася я.
— Я таких дурненьких ще в житті не бачила, — зізналася вона. — Анжелко, а тебе не хвилює, що він запропонував тобі зустрічатися повідомленням? Анжелко, повідомленням! Це як? Це норм взагалі? Звідки ти така наївна взялася? Себе цінувати треба! Дай сюди!
Маринка вихопила мій телефон, щоб написати відповідь, але саме в цю ж мить прийшла ще одна смс від юнака.
"Ти не образилася, кошенятко? =( Пробач, що я повідомленням таке пропоную. Просто якось... Ніяковію, коли бачу тебе. Ти мені подобаєшся. Я хочу знати, що в мене є шанси. В минулому були різні випадки... Мені важко казати таке в очі. Ще однієї відмови я не витримаю... Скажи щось..."
Маринка пирснула сміхом, а я накинулася на неї з обуренням.
— Ти що, ідіотка? В людини всяке могло трапитися в житті! І що, що смскою? Якби він таке сказав, я б миттю забула, а це повідомлення вже весь вечір читаю! Чого ти гигикаєш, як кобила?
— Ой, клінічний випадок, — зітхнула подружка і віддала мені телефон. Я ж поспішила свого новоспеченого бойфренда запевнити, що все ОК, а для мене велике щастя відповісти йому згодою. Але надіслати ту поему не встигла.
— А зателефонуй йому! — наказовим тоном запропонувала дівчина. — А що таке? Зараз, між іншим, вже вечір. Коли він має час на мережу, то на тебе точно матиме. Хай буде щасливим, почувши особисто від тебе, що ти погоджуєшся на його пропозицію.
— Хороша ідея, — погодилася я і швидко набрала номер Пашки. Однак... Мій виклик відхилили...
— Оце номер, — здивувалася Маринка.
А в фейсбук миттю прийшла смс.
"Пробач, не можу говорити. Я сиджу з сином товариша в однокімнатній квартирі. Нема куди вийти, щоб малого не розбудити".
— Ага-ага. Не інакше, як в клубі десь зависає, — хмикнула подруга.
— А чого він не може сидіти з сином друга? Він розповідав мені, до речі, про нього. Чого ти просто не можеш порадіти за мене? — обурилася я і все ж таки надіслала поему зі згодою на стосунки, мало уявляючи, який формат відносин мені може запропонувати дорослий чоловік.
— Я лише хочу, щоб ти була обачною. Ти ж його зовсім не знаєш, але так захопилася. Анжелко, я тебе не впізнаю. І я схвильована за тебе!
— Все буде добре. Обіцяю. Я не дурна, — запевнила її і заодно й себе.
— Знаю, — всміхнулася дівчина.
Я справді завжди була іншою. Цілеспрямованою, розумною, веселою і абсолютно байдужою до стосунків. Розмінювати молодість на якихось дурників-півників не збиралася. Всі ці розбиті серця, сльози в подушку і зізнання в коханні першим-ліпшим не про мене. Я мала ціль і впевнено рухалася до неї. А моя ціль полягала в успішній кар'єрі відомої письменниці і художниці. Або хоч чогось одного. Я бралася за всі можливі роботи. Писала на конкурси і в журнали, створювала рекламну компанію, вела творчі сторінки в усіх можливих соц.мережах. Водночас волонтерила, приймала всі замовлення на картини й розпис стін, а ще восени планувала вступити на філолога і мистецтвознавця. Крім того, часом допомагала батькам. Я була щасливою, повністю заклопотаною і абсолютно задоволеною своїм життям. На кохання і різні шури-мури в мене геть не вистачало часу. Я планувала спершу досягти своєї мети, а тоді років до тридцяти успішно вийти заміж. Тоді вже майбутньому обранцеві не соромно буде зізнатися у своїй діяльності.
Але все сталося не зовсім так, як гадалося. В якусь мить я щиро захотіла когось ще, окрім батьків і Маринки у своє близьке кого спілкування. А згодом Всесвіт подарував Пашку. І з цілеспрямованої трохи замріяної леді я перетворилася на романтичну наївну дурненьку школярку. Те, як на мене впливали почуття, мені не дуже подобалося. Я не могла писати і дуже погано зосереджувалася на картинах. Однак, гадала, що час допоможе.
— Ти мене причарувала! Зізнайся, що ти зробила зі мною? Я сьогодні весь день лише й думав про тебе! Якщо так піде далі, буду змушений залишати фірму на заступника, — під час чергової зустрічі, шепотів Павлик, а моїм тілом пробігала хвиля солодких мурашок.
І все ж це кохання таке дивне. Як це мурашки можуть бути солодкими? І я б рада обрати інший прикметник, але відчувалося все саме так. Дурненькі наївні дівчатка зрозуміють. Їм надсилаю палкі вітання.
— Я теж лише й про тебе думала увесь день, — зніяковіло зізнавалася я і отримувала палкий поцілунок.
А того ж вечора, щойно ми попрощалися, Павлик зателефонував.
— Я не можу з тобою розлучатися, — враз заявив він.
— Але ж ми лише кілька хвилин тому бачилися! — здивувалася я.
— Мені тебе мало. Я хочу тебе завжди, всюди, щомиті! Я хочу, щоб ти була поруч. Переїзди до мене, — пролунали слова, які позбавили мене спокою. Не варто уточнювати, що жити з малознайомим, по суті, чоловіком я не була готова, так? Все це було для мене вперше. І хоч би як я й не божеволіла в його присутності, після третього побачення це був занадто різкий перехід.
Так, якщо хтось чекав від цієї історії еротики, я вас розчарую. Мене виховували правильно, тож у свої двадцять я все ще чекала хлопця, якому подарую своє тіло і серце в обмін на присягу про вічне кохання і каблучку на пальці.