Академія Червоної корони. Навчання - Анна Мінаєва

— Судячи з підвищених тонів мого улюбленого майстра вирішили образити, — Зір зупинився поряд, похабно обняв мене за талію і з викликом покосився на некроманта. — Якщо все так, то майте на увазі, справу матимете зі мною.

— Як цікаво, — усмішка ніби приклеїлася до губ некроманта. — Отже, і друзів своїх на мене нацькуєте? Ну, щоб вже зовсім увагу до розмови привернути.

Зіанар кинув погляд у бік iнших ельфiв, а потім перевів погляд на чоловіка:

— Я вдруге повторюю вже не словами. Це зрозуміло?

— Зіанар, заспокойтесь, ми просто розмовляли, — я відступила на крок від студента, вивільняючись з його обіймів. Мої дії не сховалися від очей некроманта. — І якщо ви не проти, ми хотіли б продовжити розмову.

— Нам зараз нема про що говорити, леді Атрікс, — замість ельфа відповів чаклун. — Та й у вас такий захист, що я починаю переживати своє життя.

Його слова настільки сочилися знущанням, що не помітити цього було просто неможливо.

— Ще одне слово, і я викличу вас на дуель, — із шиплячими нотками в голосі промовив Зіанар.

— От і я про те саме, — вказав новий викладач магії смерті. — А якщо хочете поговорити зі мною, леді, то завтра вночі в Омута.

Розвернувшись на п'ятах, він тихо хмикнув і попрямував у своїх справах, залишаючи мене в компанії трійки ельфів.

— Якою нижчою матерією це було? — сердито прошипіла я, повернувшись обличчям до Зіра.

Студент здивувався. Здається, він очікував зовсім не такої реакції. Потім зміг упоратися з емоціями, жестом відіслав своїх друзів подалі і, понизивши голос, поцікавився:

— Тільки не кажи, що це твій чоловік. У житті не повірю.

— Зіанар, ви забуваєтесь, — злість обпалювала мене і виплескувалась у слова. — Хто дав вам право втручатися у розмову двох викладачів? Та ще й робити це таким зухвалим чином? Хіба я просила вас про допомогу?

Ельф змінився в обличчі, кинув погляд у той бік, куди пішов некромант:

— Отже викладач. Ну що ж, здається, і з його предмету у мене будуть низькі бали. Переживу. А ви, майстер Лорейн, визначитеся, друзі ми з вами або студент з викладачем.

— Друге, — кинула я, не в змозі заспокоїтися. — Прошу не втручатися в мої розмови. Сподіваюся, я пояснила все зрозуміло?

— Більше нiж було потрiбно, — холодно відповів він. — На знаю, яка справа вас пов'язує, але сподіваюся, що ви все ж таки не підете на зустріч із цим… цим. В Омута надто небезпечно навіть для такої вмілої чарівниці, як ви.

Коротко кивнувши на знак прощання, Зіанар розвернувся і поспішив наздогнати своїх друзів. А я ж, у свою чергу, тільки вилаялася собі під ніс.

Не треба було так зриватися на ньому, все ж таки допомогти хотів. Але злякав мені некроманта!

Довбане прокляття! Якщо цей чаклун працює не на де Лавінда... Я просто зобов'язана витрусити з нього правду і змусити зняти чари. Або моя кар'єра паде прахом.

Розуміючи, що зараз більше нічого зробити не зможу, поспішила до головної будівлі академії. Злість підганяла, підштовхувала у спину. На сходах я згадала, що зараз у мене має бути пара у сновидців. Вилаявшись ще раз, я прискорилася.

Та тільки день точно вирішив стати найжахливішим із найжахливіших. Тому що в холі біля опудало мантикори я помітила знайому фiгуру. А коли наші погляди зустрілися, то я попрощалася з удачею остаточно.

— Леді Лорейн, — Хамарт де Лавінд ступив мені назустріч, його губи здригнулися в подібній посмішки, — вам дуже йде викладацька мантія.

Цікаво, чи це збіг, що некромант і цей змій опинилися практично одночасно в одному місці? Чи моя інтуїція мене все ж таки не обдурила, і вони працюють заодно?

— Дякую, лорд Хамарт. Але прошу вибачити, у мене зараз пара.

— Ваші студенти, напевно, будуть не раді тому, що їхній викладач відсутній, — похитав головою чаклун, заступаючи мені шлях. — Але мені так шкода вас відпускати. Лорейн, ви нагадуєте мені яскравого метелика. Притягуєте погляд, пробуджуєте бажання доторкнутися. Але варто тільки протягнути руку, як метелик знову вислизає. Як вам це вдається?

— Деяких бiстiй краще не торкатися, — сказала я, розуміючи, що на лекцію сьогодні не потраплю. — Вони можуть бути отруйними.

— О, це загроза? — хижо посміхнувся чоловік. — Ви вперше показуєте мені зубки, леді Лорейн.

Злість все ще не вщухла і я, здається, не зовсім стежила, кому і що говорю. Нижчі матерії, я явно рано прогнала ельфа! Він міг би зараз гарну комедію відіграти. Так ні!

— Це констатація факту, — видихнувши, сказала я. — А тепер прошу мене пробачити, але, як ви вірно помітили, на мене чекають студенти.

— Не чекають, — обеззброїв мене чоловік. — Я тільки-но послав їм вісника, що лекція скасовується. І треба сказати, ніхто особливо не заперечував.

Звичайно, спробуй заперечити наступнику імператора.

— Чого ви хочете, лорд Хамарт? — Процідила я крізь зуби, не в силах впоратися з емоціями.

— Прогулянку, — він запропонував мені лікоть. — Погода сьогодні чудова, вам так не здається, леді Лорейн?