Наречена для дракона - Марія Люта
Пари тяглися нескінченно. Навіть мої улюблені предмети сьогодні мене зовсім не зацікавили. І я ледве не забула, що маю подати прохання до канцелярії Ректора на вилазку в Ріцу за сорочкою.
Секретарка Габріеля зміряла мене глузливим, сповненим презирства поглядом, але мене це майже не зачепило: за минулий тиждень я ніби обросла бронею.
- Присядьте, адептко, - недбалий кивок у бік дивана. Канцелярія розгляне ваше прохання, але швидку відповідь ви навряд чи отримаєте.
Проте, не встигла я підійти до диванчика, як на столі секретарки матеріалізувався конверт. Блондинка здивовано підняла брову.
- Це вам, - повідомила і безцеремонно розкрила послання. - Вам відмовлено, - сказала вдоволено, навіть не приховуючи переможної усмішки.
- Як так!? У них немає підстав! Я скаржитимусь лорду Ректору!
- Це навряд чи. Тут стоїть підпис самого лорда Габріеля, - секретарка посміхалась, наче отримала запізнілий подарунок на День народження.
Я вихопила клаптик паперу і сама прочитала вміст: "У проханні категорично відмовлено. Ректор Королівської академії магії, лорд Габріель квод Ніргум".
Але чому!? Відвідувати Ріцу не мали права лише штрафники. А Габріель казав, що не вліпить мені догану...
Ображена і зла, я добралася додому. Мій погляд зачепився за червоний конверт на столі: новий розклад додаткових індивідуальних занять. Я тут же його розкрила і постаралася добре запам'ятати: раптом з ним знову щось трапиться.
Так, а наступне заняття у нас... Завтра! У вихідний!? О восьмій ранку!?
У відвідуванні Ріци, значить, мені відмовлено, проте тренування в суботу. Хіба я чимось прогнівила Габріеля? Ну, на наступному тренуванні я йому ще покажу! Щоб його клопи вночі покусали, гада...
Повернулася Ребекка. Дівчина була біліша крейди і погляд її був дивним, загальмованим, чи що. Він перескакував з предмета на предмет, але, можу присягнутися, що Бекка зараз не відрізнила б моє обличчя від чайника.
- Бекка!? Ти як? Що трапилося!? - я відразу сплела діагноста, а рукою намацала пульс на зап'ясті.
- Це кінець, Анно, - слабо простогнала сусідка.
- В сенсі?
- Я більше не зможу тут навчатись. І жити у цій країні. І на цій планеті.
- Тааак, - протягла я, хмурячись. - Справа в лорді Леї?
- Я чіплялася до нього, Анно, - погляд Бекки приклеївся до однієї точки на стіні і був нерухомим.
- Що робила? - перепитала я, не вірячи.
- Вчора, на індивідуальних заняттях. Спочатку все було, як завжди. Я скам'яніла і не могла впоратися з думками. Потім раптом стало так легко і весело... І я змогла не тільки відбити атаки, а й атакувала сама. До чого блискуче.
- Не сумніваюся. А далі?
- Далі був морок. Я загинула, Анно, загинула! Лорд Лей дивувався і радів моєму раптовому магічному прориву... Ти не уявляєш, який він гарний, коли сміється! А очі... Як світлішають і виблискують його очі! І... Я поцілувала його, Анно. Не просто чмокнула, а навсправжки. Як ні з ким до нього...
– І що він? - спитала тихо. Моє ж серце защеміло від співпереживання подрузі.
- А він... Спочатку застиг, сумніваючись, а далі відповів так... так ніжно-ніжно! І водночас пристрасно, бентежно. Це було чарівно. А потім... Потім відвернувся і сказав, що більше не зможе вести мої додаткові заняття. Мабуть, доручить мене лорду Габріелю... Мені ж стало погано, не лише морально, а й фізично, не знаю навіть чому...
– Це від вина, закляття так діє, – вставила я. - Вибач, продовжуй.
- Мене рвало, Анно. Всевидячий, який сором! Лей же доглядав мене, переніс до себе в кімнату, якимось відваром напував. Потім загорнув у ковдру і, як мале дитя, поклав спати до себе на ліжко. А сам пішов. Я ж не бачила його після цього. Насилу змусила себе піти на пари, і те, щоб хоч якось відволіктися.
Я обняла подругу і гладила по голові, втішаючи і нашіптуючи, що все налагодиться, що все буде добре. І я справді вірила, що все так і буде. У Ребекки так точно.
Тієї ночі ми знову заснули пізно. Говорили про те, про се, про дитинство, про надії та мрії.
- Він найкращий, Анно! - сонно прошепотіла Бекка, перебуваючи вже між сном та дійсністю.
- Так, Бекко. Спи, - я накрила подругу ковдрою, а сама дістала кинджал Габріеля.
Сон все одно втік, то хоч попрацюю.
Заснула вже під ранок, коли небо почало сіріти. І знову мені снилися бої та битви, кров, крики та дракони. Тепер я вже не сумнівалася, що причина дивних снів саме в цій зброї, а це означає, що клинок ще загадковіший, ніж я думала. Швидше б докопатися до його суті!
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно