Пані Язикатої Хати 2 - Ялинка Ясь
Але варто було Стьопці подумати про його великий досвід, як цілуватися розохотилося.
Вона ухилилася і хитро запитала:
-А в сексі хто лідирує, ти чи ведмедик? Ви як, одну жінку на двох ділите? «А-ля труа» чи по черзі?
-Отрутна, як поганка! - Гор все-таки зграбастав жінку в оберемок і притиснув до дуба, - Але мені подобається! - і ніжно вкусив у шию, - Під час сексу ми з ним не поділяємося, не бійся!
-Пусти, звірюга! - Стьопка грюкнула його по руках, з останніх сил стримуючись, щоб не притиснутися до нього у відповідь. На такій близькій відстані зілля Матильди працювало з перебоями, - краще скажи мені, чому у тебе вдома менше від пристрасті плющило, га?
-Тебе теж? - здивувався Гор, - я помітив, що в цьому світі мені складніше стримуватися...
-Ага, я тоді відразу помітила...
-Може в різних світах по-різному... Але краще б у моєму тобі хотілося сильніше! - І він, запустивши п'ятірню їй у волосся, знову притяг до себе для поцілунку.
-Пішли рикоя шукати, - пискнула Стьопка, тріпнувшись у його обіймах.
-З однією маленькою умовою, сьогодні ввечері ти прийдеш до мене у гості! - сказали його губи дуже близько від її рота.
-Ні, давай на нейтральній території.
-В готелі?
-Якому готелі?! - обурилася вона, - Слухай, ти ще про щось окрім траху думати можеш? Нагадую, Гор – нам не можна!
-Та пам'ятаю я все, ми нічого забороненого робити не станемо. Просто побудемо удвох. Пообнімаємось… мені так не вистачає тебе…
Від його слів зрадницьке серце почало стрибати. Стьопка проковтнула в'язку слину і слабо відповіла:
-Я... Подумаю, пішли вже!
«У бою побувати, ціну життя узнати»
Вони обійшли дуб два рази і опинилися у похмурому крижаному лісі. У ньому було набагато холодніше, ніж у людському світі, і зуби Стьопки відразу почали торохтіти.
-Болван, забув, як тут холодно! - вилаявся Гор і, стягнувши свою куртку, загорнув у неї Стьопку.
-А як же ти? - спробувала сперечатися жінка.
-Кохана, я не хворію на простудні захворювання. Та в принципі, нічим не хворію! – запевнив її лісник.
-Яка корисна якість, - пробурмотіла Стьопка, але збилася з фрази, коли побачила, що обличчя Гора перетворилося на хижу маску, - ти чого? – спитала пошепки.
-Тихо, я відчуваю рикоя, але він тут не один, - лісник засунув Стьопку собі за спину і рушив уздовж старих голих берез.
-А з ким? Зустрів рідню? – прошепотіла жінка, йдучи за Гором, тримаючись за його светр.
-Ніхріна не рідню! – крізь зуби прошипів лісник і Стьопка напружилася. «Якщо лісник чимось спантеличений, то ой?»
-Тут слід обривається! – вони зупинилися біля староствольної сухої берези. Як по команді підняли голови вгору. Через сутінки та густину лісу розгледіти щось на дереві було неможливо, але Гор раптово вигукнув:
-Ось він, де! Бачиш?
-Нє-а, - відповіла Стьопка, - зовсім нічого!
-Дивись, он рудий хвіст стирчить! – показав кудись угору лісник.
-Киця-киця, кіс-кіс-кік, - покликала жінка, крутячи головою, намагаючись хоч щось роздивитися, - ти чого туди забрався? Злякався маленький, - і, раптом, як скрикне - ох ти ж срань!
-Що? - лісник підібрався весь, як готовий кинутися на жертву звір, озираючись на всі боки. Засунув Стьопку за спину і, міцно притискаючи до себе лівою рукою, повторив, - Стєша, що ти побачила?
А Стьопка, не моргаючи і, здається, не дихаючи, дивився на всі очі на дерево! З правого боку дерева, куди вказав Гор, на товстій гілці сиділо… щось.
Істота, вдягнена в лахміття, з кудлатою головою, довгою бородою і вогняними очима. І воно… дивилося на жінку зло, свердливши палаючим у прямому сенсі поглядом. У сутінковому світлі істоту було видно погано, але не розгледіти очі, що горіли ненавистю, було неможливо!
-Стєшо, що ти бачиш? - труснув її Гор.
-Т-ти н-не б-бачиш? – заїкаючись, пролепетала вона, не в силах відірвати погляд від чудовиська.
-Ні! Де? Не мовчи! - гаркнув він.
-Т-там! - вона показала рукою, відчуваючи, що за страху вона погано слухається. Здавалось, ще мить і вона навіть говорити не зможе.
-Чорт! Не бачу нічого, тільки рикоя! - нервував Гор, вдивляючись у темряву, - давай виведу тебе звідси, потім повернуся за ним!
-Он же воно, н-не бачиш?! - пропищала жінка, згорбатившись від важкого погляду, - страшн-не, - вона опустила погляд нижче і побачила, що за ногу чудовиська в лахмітті тримається зубами її вихованець. Затиснувши крик жаху руками, простогнала, - рикой когось упіймав…