Кохання проти субординації - Оксана Мрійченко

— Як ми пояснимо всім, що контракту з «Дорстоном» не буде? Ми всі стільки часу працювали над ним!

— Не хвилюйся, я щось придумаю. Це не перша моя угода, яка не відбулася.

— Якщо мене запитають, що сталося? Що мені відповідати? Я не можу і не вмію брехати.

— Тобі не доведеться нікого обманювати. Пояснення для персоналу я беру на себе. Скажу, що директор «Дорстона» виявився мерзотником і я не хочу мати з ним справу. Це чиста правда! Але не бійся, я не скажу нічого такого, що кине на тебе тінь. Тим паче, що ти ні в чому не винна.

— А що буде з твоєю репутацією?

— Це не так важливо. Знаєш, я не думаю, що наші постійні клієнти відмовляться працювати з нами тільки через слова Андрія. Вони задоволені умовами співпраці та навряд чи захочуть шукати іншу фірму для створення реклами.

— І все ж таки... Може варто було спробувати розібратися з Андрієм якось по іншому? Не так... жорстко.

— Я не шкодую про те, що зробив. Мене доводить до сказу одна тільки думка, що він посмів зачепити тебе та образити.

— Дякую тобі. Ти вкотре мене врятував... — Каріна трохи відсторонилася від нього. — І вибач, що не розказала тобі... Ти більше не злишся на мене?

— Я і не злився на тебе. Просто потрібно було трохи заспокоїтися, — Денис продовжував обіймати її, але тепер вони могли дивитися один одному в очі.

— Я злякалася, що ти більше ніколи не будеш зі мною розмовляти.

— Це не так. Все буде, як і раніше. Але з однією відмінністю — ти більше не будеш нічого приховувати від мене. Тим паче, якщо це пов'язано з роботою! Домовилися?

— Добре, — Каріна знову кинула погляд на далекі вогні міста на іншому березі річки. — Тут так добре і спокійно.

— Я знав, що тобі сподобається це місце.

— Ти планував показати мені його?

— Так, але не за таких тривожних обставин, — посміхнувся Денис. — Здається, мороз посилюється, ти не змерзла?

— Ні, поруч із тобою мені тепло. Але якщо ти змерз, можемо їхати.

— Мені зовсім не холодно. Хочеш, ще трохи побудемо тут?

— Давай...

Каріна знову притулила голову до грудей Дениса, а він міцніше обхопив дівчину руками. Каріна сама здивувалася своїй сміливості. Можливо на неї так діяла темрява, але вона зовсім не соромилася обіймати Дениса і говорити йому, як їй добре в його обіймах. Денису теж було приємно відчувати Каріну так близько від себе. Він відкинув всі думки про те, що між ними нічого не може бути. Він розумів, що кохає цю дівчину та відчував взаємність свого почуття. Було б величезною помилкою відштовхнути її, нагадавши про субординацію. До того ж, такий крок завдав би болю і йому самому. Тому Денис твердо вирішив не перешкоджати природному розвитку подій. Каріна теж не хотіла більше приховувати від нього свою симпатію. Але і поспішати вона не хотіла. Кілька хвилин вони стояли у повній тиші, вдихаючи чисте та морозне нічне повітря. Раптом із живота дівчини пролунало протяжне бурчання. Денис випустив її з обіймів і розсміявся.

— Каріно, мені здається, що ще трохи — і ти мене з'їси, — промовив він крізь сміх.

— Я не встигла пообідати сьогодні, — винувато промовила дівчина і теж посміхнулася.

— Поїхали, повечеряємо разом.

— А що, вже час?

— Так. Я думаю, що сьогодні нам з тобою немає сенсу повертатися в офіс.

— Ну гаразд.

— Ти заспокоїлася? Бачу, що ти знову посміхаєшся. Мені це подобається.

— Так. Дякую тобі за те, що поговорив зі мною. Тепер мені стало набагато легше.

Вони повернулися до машини, сіли всередину та поїхали у бік міста.