Принц Єгипту - Олександра Малінкова

- Я пригадав! Ти не зустрічаєшся з арабами! – Пошуткував він, а потім замовк. Не тому, що йому більше не було що сказати, просто Філ вирішив, що поки що досить тиснути на неї. Шоку від того, що він зараз поряд й так досить…

         Коли вони прилетіли в Бориспіль то перекусили в кафешці аеропорту й стали чекати автобус до Києва. Україна зустріла дощем і прохолодою. Термометр ледве дотягував до позначки в 10 градусів. Марина, яка за останні тижні встигла звикнути вже до теплішої погоди одразу змерзла. Тож Філу прийшлося зігрівати її рученята, міцно обхопивши їх своїми долонями. Поки добиралися до міста, трішки розгодинилося. Філ з кимось переписувався по телефону, а вона не задавала зайвих питань. Це міг бути знайомий до якого той приїхав. Радіє, що скоро побачить друга… Феріт же розповідав, що навчався тут. Тому це логічний сценарій.

          На метро вони дісталися до готелю Прем’єр Русь, але вільних місць в наявності не було.

- Я щось пропустила? Поцікавилася Марина у дівчини з ресепшн. – Несподівано почалася олімпіада, чи чемпіонат з футболу?

          Але молоденька дівчина лише зніяковіло знизала плечима.

- Лиши її, Марино! Немає той немає! – Їй же не обов’язково знати, що зараз у всьому Києві не знайдеться вільних номерів на його прізвище.

          Звичайно, в наступних двох готелях повторилася та ж сама історія.

- Ладно, - нарешті здалася дівчина, - якщо чесно я вже добряче зголодніла і втомилася. А що твій знайомий? Ну до якого ти приїхав…

- Буде лише вранці в місті.

- Ясно! Думаю нічого кримінального не трапиться, якщо ти заночуєш у мене. Звичайно, якщо ти пообіцяєш добре себе поводити!

- Обіцяю! Я вестиму себе дуже пристойно! Чи ти ще не зрозуміла, що я одна скромність! – Він спробував зобразити янголятко, але уява знову малювала геть інші картинки.

- Спати будеш на дивані, пан «пристойність». Треба ще продуктів купити, а то в холодильнику за два тижні миша повісилася.

- Якщо що, я й готувати вмію!

- І на машинці, і хрестиком! Це я вже й так зрозуміла! – Серйозним тоном промовила, але потім посміхнулася.

- Пропоную лишити речі і вийти в магазин, - у нього і речей тих, одна дорожня сумка, ну і звичайно валіза Марини, яка одразу перекочувала до нього, в його сильні чоловічі руки.

          Так і зробили. Закинули речі й відправилися до супермаркету. Величезний магазин мережі АТБ був майже в центрі спального району. Взяли кошик, й Марина переключилася на вибір необхідних продуктів. До тих пір, доки периферійний зір не вихопив з загального фону знайому куртку та постать.

- Дідько! – Висварилася і майже одразу сховалася за широку спину Феріта. – Тільки його не вистачає…

         Дійсно, а чого вона чекала? В суботній вечір, в єдиному нормальному маркеті на декілька кілометрів, звичайно шанс зустріти колишнього був явно не нульовим. А якщо взяти до уваги її фартовість,  то взагалі не дивно… Звичайно, так хотілося, щоб він її не помітив, пройшовши повз! Та видно не у цьому житті! Добре, що хоч у Філа покраще з передчуттям й голова працює так як треба…

          Бувший мав недбало-пошарпаний зовнішній вигляд. Випещений та лощений раніше, зараз він без свого улюбленого ділового костюму, в котрому навіть у магазин за ковбасою ходив. Одягнений в потерті джинси, які виглядали так, наче відібрав їх у бомжа Толіка і чорний бавовняний розтягнутий бомбер у якому раніше їздив на рибалку.

- Ти мені не розповідала, що ви живете поряд, - прошепотів Філ їй на вушко і ніжно обхопив за талію, одразу зрозумівши все.

- Ми ще й працюємо разом, - зітхнула Марина, а Едуард вже побачив її й швидко наближується в їх бік.

         Щелепа стиснута, кулаки теж, видно, що скучив та радий бачити, просто так і сипле в їх бік привітністю. Сумував, напевне, увесь цей час, жалкував, плакав…

- Доброго дня, Марино, - холодним і навіть з діловими нотками тоном промовив, змірявши Філа колючим поглядом.

- Доброго дня, Едуарде! – Сухо промовила вона, а Феріт ще більше притиснув дівчину до себе, намагаючись сховати її за свою спину ще більше.

- Маринко, ти мене не познайомиш зі своїм знайомим, - Філ ніжно промуркотів їй на вушко, але так, щоб той чув. Щоки дівчини вмить спалахнули, - вона в МЕНЕ така скромна. Ким будете моїй нареченій?

- Це мій бос, - випалила вона.

- Ясно! Значить начальник! Педуард? – Уточнив навмисно закцентувавши на перекрученому імені.

- Едуард! – Виправив з нотками злості в голосі колишній.

- Точно! Запам’ятаю! – Схопив за руку під виглядом привітання, та так, що в того аж кістки захрустіли. – Мабуть! – Додав, вже значно тихіше.

        «Пику твою так точно запам’ятаю»: Закінчив вже про себе Філ.

- Філіп, - представила хлопця Марина й роз’єднала їх руки, вклавши Феріту в ту руку кошик з їжею, - нам вже час.