Принц Єгипту - Олександра Малінкова

       Напевне, Марині зараз слід би було заперечити, що не треба було, але вона була вдячна. Вони отримали те, що заслуговують. Покидьки мають зрозуміти і відчути свою провину, зробивши для себе відповідні висновки. Насправді, їй дуже пощастило, що Філіп опинився поряд і врятував її.

- Дякую! – Тихо прошепотіла вона. – І за те, що захистив теж.

       Так вони повільно дійшли до понтону.

- Можна туди? – Запитала, вказавши на дерев’яний настил.

- А тебе ця огорожа хоч одного разу зупинила? – Він посміхнувся.

- Ні!

       Філіп простягнув руку й допоміг їй перелізти цеп-огорожу, зловивши в обійми коли її трішки повело після невдалої спроби високо підняти ногу з іншого боку загорожі.

- Ти працюєш в цьому готелі, хіба в тебе немає ключа? – Підозріло запитала, але з кола його сильних рук вибиратися не поспішала.

       Філ одягнений в чорну футболку без рукавів та сині джинси. Дотик його теплої шкіри хвилював. Вона відчувала його кожною клітинкою свого тіла.

- Звичайно що є, - його губи розтягнулися в широкій задоволеній посмішці, а на щоках з’явилися ямочки, - але ж так набагато цікавіше. Чи я не правий?

- Чомусь я зовсім не здивована.

- Дуже шкода, що ти все ж таки вирішила завтра повернутися додому, - і знову вираз на його обличчі змінився на сумний.

- Зате ти повернешся до звичного життєвого перебігу. Не треба буде нікого рятувати увесь час. Зможеш нарешті розслабитися і не думати про те, що на мене за кожним кутком чатує небезпека. – Вона спробувала пошуткувати.

- Мені подобається, - він ніжно доторкнувся рукою до її волосся, не відпускаючи при цьому іншою рукою, трішки дужче притягнув дівчину до себе, вона ж лише встигла виставити руки долонями вперед, бо відстань невпинно скорочувалася й переростала вже у щось більше інтимне.

- І що саме тобі подобається? – Вона знову зробила ту ж саму помилку що за столиком, зазирнула йому в очі.

- Ти, - прямо і без вагань відповів.

       Який сенс приховувати, особливо зараз. В останній вечір. Може вони вже ніколи не зустрінуться, а ця мить не повториться. Проґавить цей шанс, потім жалкуватиме.

- Ти дещо мені обіцяв, - набравшись сміливості нагадала вона.

- Я пам’ятаю, -  його губи і ледве вловима посмішка виглядали ще більше спокусливими. Тим паче коли вона вже знає, як запаморочливо він цілується. Він трішки нахилився вперед, скоротивши між їх вустами відстань, - думав ти сама не пригадаєш…

- Бачиш, пригадала! - Вона облизала губи, від тої напруги, яка іскрить між ними, останні вмить пересохли.

      Філ обхопив її рум’яні щоки долонями, потім прошепотів щось на арабській мові і припав до її солодких губ, так ніжно та чуттєво, як ніхто і ніколи не цілував її. На мить їй здалося, що від емоцій не вистачає кисню, та це не завадило їй з жагою відповісти на поцілунок. Поцілунок, який не став несподіванкою, як минулого разу, не заради помсти колишньому, а виключно тому, що обидва цього хотіли. Цілунок вийшов сповненим нереалізованого бажання, яке на протязі цих днів спалювало їх з середини. Зводило з розуму, змушуючи палати. Кожного разу, коли шкіра вкривалася мурахами, від його дотиків, гарячого шепоту на вушко, його двозначних слів, натяків. Коли ВІН дражнив, манив, грався з нею наче кіт з мишею. Коли щоки червоніли, а мозок грав геть у інші асоціації. Коли ВОНА вабила, збуджувала. Кожен вигин її тіла, запах волосся, жести просякнуті прихованою сексуальністю. Зате, вже точно, жоден з них не буде жалкувати за втрачений шанс, відчути ці емоції. І нехай, їй стане соромно завтра за свою відвертість, та це буде лише завтра… Вона мала відчути це хвилювання, збудження, пристрасть. Філ мав дати їй змогу зрозуміти, що вона ніяка не Снігова королева. А жінка – з плоті і крові, бажана, гаряча, жива, сповнена емоцій…

       Філ перший відсторонився, припинивши цілувати її. Мозок бив у набат, що ще одна солодка мить і він просто не зможе втриматися, не зможе більше контролювати себе, так запалила в ньому пристрасть ця палка крихітка. Ще трішки і він згорить сам і спалить все, що навколо нього.

- Я проведу тебе до номеру, - промовив він і сам здивувався своїм же словам, сказаним вголос.

       Вкінці біля самого корпусу уповільнив крок.

- Далі сама, - Філіп глибше засунув руки в кишені, щоб випадково не зірватися. Йому треба триматися якнайдалі від цієї спокусливої малої. Якби вона лише знала, яку витримку треба мати, щоб ось так просто зараз відпустити її. Він не має жодним чином впливати на її рішення, вона має все вирішити виключно сама.

       Шалено закоханий Філ крокував геть, так швидко, як лише міг. Завтра ранком вона відлітає…