Принц Єгипту - Олександра Малінкова

Хвилин п’ять стояла під потужним струменем гарячої води, потім обгорнулася довгим білосніжним рушником.

«Боже, дякую тобі і всім Янголам охоронцям, які послали цього кремезного чоловіка вночі і допомогли врятувати мене».

В двері постукали. Злякалася, але відчинила. На порозі з аптечкою і підносом з їжею стояв він…

Феріт

–  Треба обробити рану, понтон подекуди іржавий від води, корали деякі теж отруйні. Лікар буде не скоро. Звісно, якщо не хочеш зіпсувати відпочинок проблемами зі здоров’ям.

–  Можна лишити аптечку, я спробую сама? Ранком я все поверну. Напевне з тебе на сьогодні досить.

–  Звісно. Я теж не збираюся набридати тобі, просто покажи рану, щоб я був впевнений, що з тобою все буде добре.

Вона без ентузіазму повернулася спиною. Між лопатками було добряче зчесано.

–  Ну– ну, цікаво тільки, яким чином ти збираєшся обробити подряпину! Продемонструй і я зі спокійним серцем, лишу тебе. – Він притулився до відкосу дверей та склав руки на грудях в очікуванні. За той час, що його не було він встиг перевдягнутися у сухий одяг: чорні джинси і білу футболку кежуал без рукавів. Лише ще й досі вологе волосся нагадувало про те, де саме він опинився цієї ночі.

- Що значить яким чином? Як всі!

Дівчина спробувала, та як би не намагалася дотягнутися, в неї нічого не вийшло. Виглядало досить комічно. Треба було не лише дотягнутися до рани, а ще й втримати на своєму тілі рушника, який зрадницьки увесь час намагався розв’язатися. Нарешті вона полишила спроби, доки не осоромилася остаточно.

–  Добре, я зрозуміла, що не дістану, –  нарешті після спроб здалася вона.

Чоловік не поворухнув жодним м’язом, навіть бровою не повів. Гордовитий і зухвалий велетень.

–  Ок, допоможи мені, –  погодилась вона.

І знову повна відсутність будь-яких дій, як і емоцій теж.

- Не чую! – Сухо видав.

–  Будь– ласка, допоможи мені обробити рану, –  попросила вона.

–  Так краще! Сідай! –  Вигукнув він і посунув стілець ногою в її бік.

Дістав ватний спонж, змочив перекисом водню і обережно почав обробляти рану. Їй було боляче, вона тремтіла, він подмухав і знову продовжив, нарешті заклеїв великим пластиром.  

–  До ранку дотягнеш, я там вечерю приніс, думаю, що ти зголодніла після нічних занурювань. Ще анкету заповниш і по обіді принесеш на ресепшн, думаю ти раніше все одно навряд чи прокинешся.

–  До ранку дотягнеш, звучить наче вирок! Як хоч звуть мого рятівника? – Запитала вона вслід.

–  Феріт, –  промовив він і зачинив за собою двері.

Марина так і лишилася стояти, наче зависла, дивлячись туди, де ще декілька хвилин знаходився її рятівник. Наче чекала, що він знову потурбує її своєю присутністю.

Дивна видалася нічка. Не зрозуміла і в той же час дивовижна. Можна сказати, навіть містична. Хто буде гуляти пляжем о третій годині ночі? Випадковість?

А вона знову повернулася до життя з піни морської, майже воскресла з мертвих, побувавши одною ногою на тому світі. І все це лише за декілька годин.

 Ще й досі відчуває смак губ незнайомця.

«А ось тут стоп!»: Зупинила вона себе.

Жодних курортних романів! Чи вона так швидко забула про увесь той біль, від якого так тікала? Звісно, він страшенно, навіть магнетично привабливий. Такий собі альфа-самець. Саме такі найбільш небезпечні по своїй природі. Йдуть не обертаючись по дорозі всипаній розбитими дівочими надіями, мріями і серцями. Нехай його роль зводиться лише до її порятунку, не більше! Хай йде туди, звідки прийшов!