Принц Єгипту - Олександра Малінкова
Він миттєво розстібнув блискавку на кофті Марини і почав робити масаж серця і штучне дихання. Десять секунд, тридцять, хвилину, дві…
Нарешті дівчина повернулася майже з того світу, закашлялася. Коли вона прийшла до тями, чоловік сварився на невідомій їй мові.
– Where are you from? – Запитав її рятівник.
Вона зніяковіло заморгала. Зуби цокотіли від холоду. Вчепилася льодяними пальцями в свій одяг, намагаючись прикрити майже оголені у ліфі з мережива груди.
– Where are you from? – Повторив він своє запитання і почав стягувати з неї мокру кофту.
– Що ви робите? – Слабо запротестувала вона.
– Намагаюся зняти мокрий одяг і зробити ось це, – він підхопив з настилу свою сорочку, яку скинув перед тим, як пірнути у воду.
Потім знову висварився на іншій мові.
– Ти хоч розумієш, що могла загинути? Поряд з понтоном корали об які легко розбитися з такими хвилями. Ти просто стала б їжею для риб. Хіба ти не знала про заборону купатися після заходу сонця?
– Я впала, – тихо промовила Марина і знову закашлялася.
– Вона впала, а якого дідька ти робила тут уночі? Чого не спиться в номері? – Не міг вгамуватися незнайомець.
– Бо я тільки, що прилетіла, а на ресепшн не було жодної живої людини, – почала виправдовуватися вона.
– І тоді тобі в голову прийшла геніальна ідея, піти і знайти пригод. Кращої ідеї, як померти не прийшло на думку? Ходімо, – він підхопив її і поставив на ноги. – йти зможеш?
– Мабуть, що так, – вона кволо спробувала взулася, але він зупинив її, присів перед нею і натягнув кросівки на холодні мокрі ніжки.
- За мною! – Скомандував і Марині нічого не лишилося, як мовчки послідувати за молодим чоловіком.
Зі спини він здавався зовсім кремезним, голий торс, густе мокре волосся зібране у хвіст, вода стікала по спині. Смугле тіло в світлі ліхтарів. Вона не дуже добре роздивилася здорованя, але ще й досі було відчуття, наче його губи торкаються до її. Небритий та брутальний, але ж він щойно врятував їй життя…
Декілька хвилин дороги і вони опинилися на ресепшн.
– Де твої речі? – Запитав він роздратовано.
Вона показала в бік валізи. На мить хлопець зайшов за стійку і дістав щось із шухляди. Потім підхопив двадцятикілограмову валізу, наче пушинку, гукнув її жестом йти за ним.
Марина йшла слідом, змерзла і голодна, мабуть виглядала зараз, як мокре кошеня, яке щойно дістали з води. Облізле та нещасне. Чомусь геть не так вона уявляла собі перший день її подорожі.
Її рятівник притулив картку до дверей і зробив крок в середину. Світло загорілося. Поклав речі на спеціальний столик, мокру кофту закинув у раковину в ванній кімнаті.
– Подобається? – Запитав він.
– Якщо чесно, мені байдуже, головне що тут є стеля, стіни і ліжко.
Він лишився стояти на місці.
– Я маю оглянути тут все, чи заплатити за номер? – Вона не розуміла, чому сьогоднішній знайомий не йде. Звичайно, вона була страшенно йому вдячна, тепер вже навіть не лише за те, що врятував, а ще й допоміг з номером, та вона почувала себе настільки втомленою і виснаженою, що мріяла лише про гарячий душ та ліжко.
– Взагалі я чекаю, що ти повернеш мені мою сорочку, – він ледве посміхнувся і на його небритих щоках з’явилися дві ямочки.
Прямий аристократичний ніс, стиснуті губи і темно-карі очі, які зараз дивляться на неї не моргаючи. Густі брови, зійшлися на переніссі. Він злиться? Чи завжди виглядає так неприступно і похмуро, наче кам’яна глиба. Звичайно, якби не вона, він би знаходився у теплому ліжку, а не здавав нічний норматив з плавання. Та ще й вщент мокра одежа не додає напевне комфорту. Правда з одежі лише джинси. А голий торс виглядає досить «солідно». Нарешті змогла підібрати подумки потрібне слово. Невже вона ще й досі витріщається на нього?
- Шановна, як тебе там, перепрошую, але я мав трішки інші плани на цю ніч, тому прошу поквапитися!
– Так, звичайно.
Марина незграбно спробувала розірвати захисну плівку на валізі, якою обгорнули в аеропорту, щоб дістати з неї речі, та в неї нічого не виходило. Він обережно відсунув дівчину у бік і наче листок паперу розірвав плівку.
Вона схопила з валізи першу одежину, яку можна було надягнути й похапцем кинулася до ванної, а повернулася вже з його сорочкою у руках.
– Що це? – Він показав кров на тканині, – Ти поранена.
– Не знаю, не відчуваю нічого окрім холоду. Я б залюбки зараз опинилася під душем, бажано кип’ятком. – Її зуби почали знову цокотіти від холоду - З мене на сьогодні досить пригод. Але за зіпсовану річ готова заплатити.
- Не треба, - буркнув рятівник і пішов геть.
Коли двері зачинилися, Марина зробила настільки гарячу воду, яку тільки могла витримати.
«Дідько, з усієї одежі у валізі ти не могла схопити нічого кращого ніж верх піжами з рожевими слоненятами?»: Висварила себе вона.