Академія Червоної корони. Навчання - Анна Мінаєва
Розпитувати тата більше не стала, і так зрозуміло, що він нічого не розповість, доки не буде готовий. Нічого iз тієї правди, яку пiзнiше перекрутили у чутки. До своїх кімнат повернулася в розбитих почуттях, служниць кликати не стала. Я сама можу себе зібрати на бал, тим більше виділятися серед інших гостей не планувала.
Волосся закрутила за допомогою магії у великі локони, зафіксувала кілька пасм над вухами. Сукню з шафи дістала не дивлячись. Але зраділа, коли воно виявилося нейтрального темно-бордового кольору. Скромний виріз, довгі вузькі рукави, легка чорна вишивка по корсету.
До потрібної години вже була готова і чекала, поки тато надішле служницю. На імператорські прийоми та бали було прийнято приїжджати на каретах чи верхи. Жодної магії. Жодної краплі чарів не повинно було пролитися на урочистості.
До дивацтв імператора звикли вже майже всі, і такі заборони не породжували питань. А якщо й породжували, то люди боялися ставити їх відверто. Все ж таки хто знає, що спаде на думку божевільному правителю?
Карета була готова за годину. А ще за кілька хвилин ми виїжджали на широку вулицю, погойдуючись у такт крокам запряженого коня.
— Лорі, я маю до тебе одне прохання, — заговорив тато, коли до Драконячого замку залишалося кілька хвилин шляху.
Кажуть, що королівська сім'я, яка правила Белондом, проживала в Місячному палаці, що знаходиться ближче до північного кордону. Коли на землі прийшла війна і королівство перестало існувати, Місячний палац був лише частково зруйнований і обнесений магічним захисним куполом. Його не заселили і не зруйнували вщент. Зберегли як нагадування того, що чекає на всіх незгодних з правилами Червоної імперії. Місто було перебудовано, а в його центрі звели величний замок із чорного загартованого драконячим полум'ям каменю. Стіни Драконячого палацу були захищені від знарядь та магії. І навіть від того самого драконячого полум'я, адже останній дракон був убитий на цій землі.
— Лорі?
Я відвела погляд від високої будови з коричневого каменю, що переливався у променях вечірнього сонця.
— Вибач, що ти сказав?
— Прохання в мене до тебе, доню, — усміхнувся лорд Атрікс. — Прошу тебе, утримайся на цьому балі від танців. З кожним із кавалерів.
— Ти чогось боїшся? — я напружилася, вже встигнувши подумати про замах.
— Тільки те, що лорд де Лавінд дуже образиться, якщо відмовиш ти тільки йому.
— Хіба я цим не покажу те, що не зацікавлена в його пропозиції?
— Він не питав про твої чи мої інтереси, Лорейн, — зітхнув тато. — А завдавати зайвої образи впливу людям нам зараз невигідно. Прошу, виконай моє прохання.
Не сказати, що я була згодна з тим, що прозвучало щойно. Але кивнула.
— Добре, тату, обіцяю.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно