Обітниця Кохання: Легенда Київської Русі - Bogdana reider

— Звісно, мій коханий, — відповіла вона, ніжно погладжуючи його руку.

Вони тихо вийшли з опочивальні, залишаючи дітей, які ще весело обговорювали свої мрії та плани. Під місячним світлом Ладомира та Іґвар попрямували до стайні, де їхні спогади та нові мрії злилися в єдине ціле.

— Пам'ятаєш, як все починалося? — запитав Іґвар, підводячи дружину до одного з великих стогів сіна.

— Звичайно, — шепнула Ладомира, дозволяючи собі згадати ті ночі, коли вони вперше зустрічалися, ховаючись від усіх. — Ми завжди знаходили спосіб бути разом, дарма що всі труднощі.

Іґвар обняв її, притискаючи до себе. Їхні тіла відчували знайомий ритм, як стародавня мелодія, що звучала тільки для них. Вони повільно рухалися, відчуваючи тепло одне одного, поки їх губи не зустрілися в пристрасному поцілунку.

Ладомира відчула, як її серце починає битися швидше. Її руки знайшли дорогу до його плечей, а Іґвар ніжно притискав її до себе, ніби боявся втратити цей момент. Їхні поцілунки ставали все глибшими, а дотики — більш інтимними.

— Ти завжди знав, як зробити мене щасливою, — прошепотіла Ладомира, відчуваючи, як його руки пестять її тіло.

— І ти завжди була моїм натхненням, — відповів Іґвар, його голос був низьким і теплим. — Ми пройшли через стільки випробувань, але наше кохання завжди перемагало.

Їхні дихання стали важкими, коли вони віддалися своїм почуттям, забуваючи про все навколо. Вони злилися в єдине ціле, їхні тіла рухалися в унісон, як і їхні серця. Ніч була тільки їхньою, і вони насолоджувалися кожною миттю разом.

Коли вони нарешті зупинилися, втомлені, але щасливі, Ладомира притиснулася до Іґвара, слухаючи його рівне дихання.

— Знаєш, — сказала вона тихо, — я вірю, що наше кохання буде вічним. Ніщо не зможе нас розлучити.

Іґвар усміхнувся, обіймаючи її міцніше.

— І я завжди буду поруч, щоб захищати наше кохання, — прошепотів він, цілуючи її в лоба.

--Здається Макоша благословила нас ще раз.

Іґвар здивовано поглянув на Ладомиру, його очі наповнилися ніжністю і радістю.

— Ти хочеш сказати... — почав він, але слова загубилися в емоціях.

Ладомира кивнула, її очі блищали від сліз радості.

— Так, ми скоро будемо мати ще одну дитину, — сказала вона, її голос тремтів від щастя.

Іґвар обійняв її ще міцніше, їхні серця билися в унісон. Він нахилився і поцілував її живіт, відчуваючи пульс нового життя під своїми губами.

— Дякую тобі, Ладомиро, за цей неоціненний дар, — прошепотів він, піднімаючи погляд до її обличчя. — Наше кохання дійсно благословенне Макошею.

Вони залишилися там, під нічним небом, тримаючись за руки та мріючи про майбутнє. Кожна зірка на небі здавалася свідком їхнього незламного кохання і нових починань.

Тим часом в опочивальні, Ярослав і Свята продовжували розповідати один одному про свої мрії та плани. Вони не знали, що їхні батьки вже мають ще одну прекрасну новину, яка згодом об'єднає всю родину ще більше.

— Ярославе, — сказала Свята, посміхаючись, — знаєш, я думаю, що наше життя буде сповнене щасливих моментів і пригод. І ми завжди зможемо підтримувати одне одного, як наші батьки.

Ярослав кивнув, відчуваючи гордість за свою сестру і впевненість у майбутньому.

— Так, Свята. Ми все зможемо подолати разом, — відповів він, дивлячись на неї з братською любов'ю. 

За кілька місяців, коли весна розцвіла повною мірою, родина зібралася разом, щоб привітати нового члена сім'ї. Ладомира та Іґвар тримали новонародженого малюка, оточені любов'ю і щастям.

— Дякуємо тобі, Макошо, за цей дар, — сказав Іґвар, піднімаючи очі до неба.

— І нехай наше кохання продовжує жити в наших дітях і онуках, — додала Ладомира, дивлячись на своїх старших дітей, які з любов'ю дивилися на свого маленького братика чи сестричку.

Свята і Ярослав обмінялися поглядами, розуміючи, що їхнє майбутнє буде світлим і наповненим любов'ю, як і в їхніх батьків. Вони знали, що разом вони зможуть подолати будь-які труднощі та зберегти родинне тепло на довгі роки

Кінець