Чи є життя після весілля? - Ліра Куміра
Легкий дівочий сміх рознісся по всьому приміщенню, і я почала оглядатися, шукаючи джерело звуку.
- Хто ти? - Запитала порожнечу, але відповідь все ж таки прозвучала:
- А як сама думаєш? - прошелестіло над самим вухом, і я різко розвернулась, відзначаючи темне волосся магіні, що відразу ж зникла. Що за дитячий садок?
- Мені все одно хто ти, але поверни мене назад. До чоловіка, до дівчат, - про всяк випадок уточнила я.
– І що мені за це буде? – якісь дивні ігри веде ця божевільна, але в мене, на жаль, не було вибору, доведеться грати за її правилами.
- А що тобі треба? Ти ж не дарма затіяла всю цю гру? - розсержено вигукнула, намагаючись отримати відповіді на питання, що цікавили мене.
- Гра, - посміхнулася моя невидима співрозмовниця. - А ти маєш рацію, тут так нудно... Може ти складеш мені компанію? – невже це було запрошення померти у цих печерах? Мабуть, я пас.
- А детальніше можна? Я ж правильно розумію, що вибору як такого у мене немає, і все це лише ілюзія свободи? – не налаштована я була підтримувати весь цей фарс, хотілося якоїсь конкретики.
- Ну ти ж читала пророцтво, - голос пролунав ближче, але я не поспішала озиратися, підпускаючи невидимку ближче. - Щоб отримати нагороду, хтось із вас має пройти випробування. І ось я вирішила нехай це будеш ти, - ага, вона розумієте вирішила, а мені віддувайся. Та я тут ледь не прокляла себе за смерть Христини, а виявляється хтось лише розважався за мій рахунок.
- А моя думка при цьому не враховується? - І знову цей сміх, мабуть, вона починає мене дратувати. - Добре, припустимо я згодна. Що я повинна зробити? - до біса все! Швидше закінчимо, і я зможу повернутись до Ірміана.
- А ось це вже зовсім інша розмова, - переді мною матеріалізувалася темноволоса дівчина, і я тієї ж миті впізнала в ній Темну Богиню, саме її ми бачили в подіях минулого, які нам показував хронометр. - Ти не здивована? - швидше констатувала факт, ніж запитала моя співрозмовниця.
- Я здогадувалася з ким маю справу, то що на рахунок випробування? – я намагалася якнайшвидше перейти до справи.
- А я хіба сказала, що воно буде одне? Це ж нудно, та й упоралася ти з першою частиною, – завела вже знайому платівку богиня. – Готова до другого етапу? - Вона підняла руки вгору і тихенько грюкнула долонями.
- Я… - домовити не встигла, відчувши, як моє тіло наче пушинку підхоплює невидимий вітер і кудись швидко несе.
Мить. І ось я вже стою серед нашої групи, яка збирається ступити на землі тринадцятого сектору. Не зрозуміла?
- Отже так, ми йдемо трохи попереду, ви слідуєте за нами на невеликій відстані. У разі небезпеки відступаєте, - інструктував нас мій чоловік, а я недовірливо подивилася на всі приготування нашої групи.
- Ні, йдемо всі разом, - сказала перш ніж усі встигли зайняти свої позиції.
- Асті, я розумію, що тобі страшно, - почав Ірміан, але я зупинила його рухом руки.
- Я бачила це. Нам не можна розділятися, - при всіх не хотілося поширюватися про зустріч із богинею, раптом це суперечить правилам?
- Що ти бачила? - Амі була першою, що поставила мені запитання.
- Неважливо. Головне те, що нам у жодному разі не можна йти окремо. Тільки разом ми зможемо пройти цю ділянку Пустоші, - впевненість у моїх словах переконала оточуючих, а солдати навіть і не думали сперечатися, в їхній пам'яті все ще були свіжими спогади про недавні події.
- Що ж, тоді висуваємось парами, один від одного далеко не відходимо і виконуємо все, що скаже Астелія, навіть якщо це звучатиме як цілковита нісенітниця, - я вдячно посміхнулася своєму чоловікові, і ми поспішно ступили на землі тринадцятого сектора.
Що ж, нам дали ще одну спробу, гріх нею не скористатися.
