Його зухвала дівчинка - Джулія Ромуш

Розділ 5.

- Та я пожартувала! - До нас прикуті погляди, і я не хочу зчепитися з цим неотесаним бовдуром у всіх на очах. Вчора в мене вже був один бій на кухні, і щоденні спаринги не входили в мої плани. Тим більше з Робом, де наші сили ой, які не рівні. - Ми ж тут всі топимо за одну справу, - посміхаюся так широко, що м'язи обличчя починають боліти, - ви граєте, а ми за вас вболіваємо. Чим сильніше ми за вас вболіваємо, тим краще ви граєте. Чим краще ви граєте, тим робите нас щасливішими.

Треба якось підмастити цього агресивного неандертальця, і я не знаходжу способу краще, окрім як опуститися до лестощів.

- Ну якщо ти так заспівала, - Роб вишкірюється хижо і робить кілька кроків назад, після чого упокорює мене оцінювальним поглядом, - тоді я дуже хочу подивитися на те, як ти готова нас підтримувати. - Його усмішка мені зовсім не подобається. Швидше бентежить, ніж змушує повірити у його добрі наміри. Він думає, що я не зможу, і тому бере на понт? – І не мені одному. Так, хлопці?

Як справжній задирака шукає підтримку своїх прихильників. Куди б не котився світ, а Роберт той самий, я іншого від нього не чекала. Просто так поступитися і не зробити гидоту? Ха! Це нижче за його гідність.

Половина його команди свистить на підтримку цієї тупої ідеї, а інша половина нарівні з Патріком подумки крутять пальцем біля скроні. Хоч хтось сьогодні за мене.

- Зал ваш, Виштребенька. Ми якраз подивимося на твої конвульсії.

Я ось п'ятою точкою відчуваю каверзу. З одного боку я взяла гору, але з іншого боку цей осел ще ніколи так просто не поступався. І це змушує мене задуматися про справжню причину такого вчинку.

Постійно оглядаючись, ніби мені може щось прилетіти слідом, я йду до Міранди з новинами. Можна сказати, що першу частину своїх оглядин я виконала.

- Несподівано, - моя сусідка по кімнаті явно здивована і навіть цього не приховує, - тільки чому він вирішив тут залишитися?

Вона киває у бік Роба та його компашки, які розвалилися на лавочці й кидають у мій бік неоднозначні погляди.

- Хоче подивитися на те, як я танцюватиму. Цей осел обізвав мене кульгавою козою і думає, що я танцюю так само. - Пихкаю як паротяг від обурення і подумки продумую план помсти.

– А ви з ним знайомі? - Міранду це дивує ще більше, ніж той факт, що я вибила їм місце для тренування не зазнавши втрат.

У знайомстві з таким хворим немає нічого хорошого, і пишатися собою приводу в мене теж немає, але доводиться визнати очевидне.

- На жаль, він найкращий друг моєї подруги.

- Співчуваю, - моя сусідка дівчина серйозна і словами на вітер не розкидатиметься. Роберт їй теж чимось не догодив, тож я вірю в її щирість. Тим більше, що відразу видно, що Міранда нормальна, а цей... ні, - пішли, тобі треба переодягтися у нашу форму.

Ми йдемо до роздягальні, де мені видають новенький комплект, що складається з ну дуже гарної спіднички, і топіка.

- Ідеально підійшло, - дивлюся на своє зображення у дзеркалі й мені подобається те, що я бачу. Я скромністю не страждаю, тому чудово розумію, яке враження справляю на хлопців у звичайний час, а коли ще й ось так... Та я таку форму готова носити з нагоди й без.

Ми більше не витрачаємо час і повертаємось у спортзал, де голоси пацанів тут же стихають, як тільки ми заходимо. Хтось навіть свистить на підтримку, і я бачу, що Роб напружується. Раніше він майже розслаблено лежав, а зараз навіть з лави підвівся і поглядом мене пропалює. Патрік від свого товариша теж далеко не втік, їхні щелепи валяються на підлозі поруч одне з одним.

- Я вмикаю музику, ти готова? - Міранда тільки вдала, що запитала, бо цієї ж секунди на весь зал розноситься сучасна мелодія й обставини розжарюються до краю.

Я можу впевнено ходити у цій формі привертаючи увагу, а ось танцювати у ній впевнено не можу. Якраз ще не вчасно згадую слова Роба про те, що я рухаюся як на сковорідці. Таке одкровення я від нього почула кілька років тому, коли ми з Мелісою пішли до клубу, а цей танцювальний критик не втримався від коментаря на мою адресу. Після цього моя самооцінка була настільки підірвана, що я кілька місяців щодня займалася денс-пластикою, доки не вивчила кілька ключових танцювальних зв'язок, від яких усі хлопці голову втрачали. Зараз я була налаштована, щоб і ці зрозуміли, що зі мною жарти погані.

Тіло саме підхоплює ритм і починає рухатись у такт музиці. Спочатку я просто вдаю, що нікого не помічаю, але потім реально забуваю про те, що в мене є глядачі. Зупиняюся тільки тоді, коли різко обривається музика і чується злий крик Роба:

- Пішли геть звідси! Зібрали речі та звалили!

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно