Бездоганна наречена, або Страшний сон проректора - Ольга Обська

Ви коли-небудь знаходили обручку в кексі? У найсмачнішому кексі, який власноруч випік гарний шляхетний чоловік. І він, між іншим, вміє готувати не лише кекси. А ще він найсильніший менталіст князівства, а ще від його поцілунків паморочиться в голові. Хіба це не привід погодитися на його пропозицію?

Тереса не збиралася заміж. Їй ще академію закінчити треба. Але заради такого чоловіка вона була готова зробити виняток. Адже він їй відразу сподобався. Ще при першому поливанні з чайника. Іншого такого чоловіка, який би так спокійно відреагував на її зухвалу витівку, в природі не існує. І їй сподобалося його будити. Вона б із задоволенням займалася цим щоранку. Зривала б з нього ковдру і милувалася його добре скроєним тілом. І дружина має на це повне право, між іншим. Може, тому він і зробив пропозицію — йому теж подобається думка, що вона будитиме його щоранку?

— Тересо, ти згодна?

Вона хотіла погодитись, але не могла.

— Спочатку я маю дещо розповісти вам. Думаю, після цього ви заберете свої слова назад, — тягнути далі з зізнанням не можна було, і Тереса, набравши побільше повітря в легені, видала: — Учора ввечері мені стало відомо, хто замовник вашого пристріту — це мій дід.

— Ваш дід? — перепитав Джозеф здивовано. — Але навіщо йому це?

— Він хотів помститися за мене. Не вам, вашому тезці дьєру Джозефу Гоцькому. Той повівся негарно: спочатку погодився на заручини зі мною, потім відмовився, потім знову погодився. Мій дід хотів його за це провчити, але різниця у ваших прізвищах в одну літеру зіграла злий жарт — невинною жертвою стали ви. Я сама помилково сказала дідові неправильне прізвище. Тому пристріт було наведено на вас.

Тереса чекала, що Джозеф почне обурюватися, і він почав, тільки обурення летіли не на її адресу.

— Погодився, відмовився і знову погодився?! Який негідник! А я ще вважав його добрим приятелем. Шкода, що ваш дід схибив.

Тересі сподобалося, яким кровожерливим став погляд Джозефа, коли він говорив про Гоцького. Ось тільки чи не завадила йому кровожерливість усвідомити до кінця сказані Тересою слова про те, що винуватцем усіх його мук останніх тижнів є вона?

— Зачекайте,— він раптом відклав столові прибори і відсунув тарілку,— виходить, якби ваш дід не помилився, то пристріт був би на Гоцькому? — Думка явно йому не сподобалася. — І всі ці видіння були б у нього?

Він спитав з якоюсь ревнивою інтонацією. Ніби це прокляття — його власність і ні з ким він ним ділитися не збирається.

— Не знаю, про які ви видіння — це, мабуть, побічний ефект, але, взагалі-то, пристріт був на те, щоб спонукати вас робити мені пропозиції руки та серця. І судячи з того, що тільки-но сталося, прокляття нам зняти не вдалося.

Тереса теж відсунула від себе тарілку. Разом із кексом. І разом із обручкою. Еххх…

— Я розумію, що тепер, коли ви усвідомили, що вами керує пристріт, ви заберете свої слова назад.

— Не збираюся їх забирати! — обурився Джозеф, знову підсуваючи тарілку до Тереси. — Прокляття знято вашими стараннями. Будьте ласкаві відповісти "так" і прийняти обручку, — нахабно зажадав він.

Як же, знято!

— Дьєре Джозефе, розумієте, вами керує пристріт. Він змушує вас знову і знову робити мені пропозицію. Але коли прокляття буде знято... адже воно обов'язково рано чи пізно буде знято?.. ви пошкодуєте, що наламали дров.

— Це "ні"? — похмурнів Джозеф.

 Він підвівся з-за столу і підійшов до Тереси. Їй теж довелося підвестися, щоб бути з ним на рівних. Простір між ними завібрував.

Ой, діду, що ж ти наробив? Це Гоцький мав мучитися, чекаючи від Тереси заповітного "так", але отримуючи "ні", а потім знову і знову робити пропозицію. А замість нього страждає Тоцький. Он який у нього вбивчий блиск в очах. І що Тересі відповісти? Сказати "ні"? Це не допоможе. Пристріт змушуватиме його знову і знову вимовляти ті самі слова. І тоді Тересі доведеться постійно повторювати "ні". Сказати "так"? Щоб він пошкодував про те, що сталося, коли позбудеться прокляття?

— Тересо, — раптом усміхнувся Джозеф. Складка між брів розгладилася. Поміняв тактику? — Ти ж пам'ятаєш, що не можеш відповісти мені "ні"? — Він поклав долоню на її щоку. — Твій чайник пов'язав нас навіки.

Який він був чудовий у своєму безсоромному тиску.

— Ми ж створені одне для одного, — його друга долоня теж лягла на її щоку. — Хіба ти не відчула це при нашій першій зустрічі?

Який якісний пристріт! Як солодко і винахідливо він робить свої пропозиції.

— Ти мені сподобалася одразу. Засіла в голові уїдливою скалкою. Маленька хуліганка, гарненька до неможливості, хоч окуляри і приховують твою красу, — він вкотре за сьогодні зняв їх і відклав убік. А його теплі долоні знову лягли на її щоки, ніби полонили. — Своєю нищівною логікою ти доводила мене до білого жару. Мені подобаються розумні дівчата — це моя слабкість. А в найрозумнішу з них я закоханий...

Його великі пальці гладили її щоки. Так ніжно, що перехоплювало подих.

— Тересо, ти вийдеш за мене заміж? Так? — підказав він їй відповідь.

Її губи відмовлялися говорити "ні". А логіка, яку щойно похвалив Джозеф, навпаки, наполегливо підказувала дати негативну відповідь. Але вперше в житті Тереса не послухалася логіки і пішла на компроміс.

— Відтерміноване "так".

Ось таку відповідь, що не піддається логіці, вона дала.

— Відтерміноване до того моменту, як з вас знімуть пристріт, — пояснила Тереса.

Джозефа влаштувало навіть таке не безумовне "так". Воно зіграло роль спускового механізму. Він зробив те, що, мабуть, давно хотів — притягнув її до себе впритул. І Тереса також цього хотіла. Хоча взагалі-то відтерміноване "так" має на увазі і відтерміновані поцілунки. Але Джозеф такого зв'язку, вочевидь, не бачив. Його усмішка стала небезпечною, якоюсь загарбницькою — і це останнє, що побачила Тереса. Тому що наступної миті її захопили.

Очі заплющились самі собою, щоб ніщо не заважало потонути у лавині відчуттів. Джозеф був такий ніжний, пестив губи легенько і лоскітно, ніби дякував за "так". Але раптом він змінив тактику. Рухи стали наполегливими та тягучими. Тепер він спокушав, показував, якою особливою може бути насолода. Вона не розуміла, на що він натякає своїми відвертими ласками, але це незвідане манило і вабило.