Мій норовливий янгол - Lika van Angel

***
   Наступні декілька тижнів пролетіли непомітно. Звісно ми з Беллімором продовжували суперництво за душу Марка. Однак мені чомусь здавалося, що демон робить це неохоче. Неначе геть не прагне перемогти.
   Одного разу я не витримала та запитала прямо. - Що з тобою?
   - До чого це питання? - Чоловік здивовано глипнув на мене.
   - Я ж бачу твоє відношення до завдання. До того ж ти не дурний і сам розумієш, що чаша вагів схиляється до добра. Ще трохи й ти програєш... - Вдалася до пояснень я.
   - А ти не думала, що, можливо, справа в тобі? Що ти гідний суперник і занадто чиста?.. - Демон схилив голову набік, неначе хотів щось додати, але в останню мить відмовився від цієї затії.
   - Я - янгол, Белліморе! Звісно, в мені переважає світло. Однак в цьому ж і є сенс... Хіба ні? Ти темрява - я світло. Дві протилежності, що ведуть боротьбу за душу смертного. - Я говорила й говорила аж поки мене не зупинили найнахабнішим, зі всіх можливих, чином.
   Чоловік притягнув мене до себе та гаряче поцілував у самісінькі вуста. На якусь мить мені здалося, що земля зникла з-під ніг. Ох, матінко янголице! Це був перший поцілунок в моєму житті.
   Мені настільки сподобалися відчуття від цієї близькості, що я злякалася. В голові промайнули міріади думок: Як же все це не правильно, так не має бути... І разом з тим, це так прекрасно...
   Зненацька все скінчилося. Беллімор раптово відсахнувся від мене як від прокаженої. - Вибач, Мірабель! Не знаю, що на мене найшло. Мені краще піти.
   - Як це піти? А завдання? - Промовила перше, що спало на думку. Ой і дурна моя голова. Потрібно було геть інше запитати.
   Демон махнув рукою. - Ні... Ти вже виграла... Я здаюсь...
   Беллімор зник, а я залишилася наодинці з розгубленими почуттями. Щойно було так добре, а за хвилину стало боляче. Така бажана перемога зовсім не радувала. Здавалося, я програла... Як же гірко мені було від цієї перемоги...