Мій норовливий янгол - Lika van Angel

    Любі читачі, в цій історії згадуються герої першої книги циклу Надприроднє кохання — Моя неймовірна Валентина.
   Якщо ви її ще не читали, то ласкаво прошу❤️
   Проте цю історію можна читати й окремо, бо головне в даному циклі творів  —  кохання❤️

    Я схвильовано покусувала нижню губу в очікуванні свого боса. Хоча, босом його називати якось не правильно, бо він же Бог, Творець всіх магічних істот - Арканум.
   А раптом він дізнався про те, що я спробувала вина на минулому тижні? Ох і дурна моя голова. Навіщо ж послухала  вмовляння Морфея. Він хоч і Бог сна, але занадто вже палкий до жінок.
   - Моя люба, Мірабель... - Говорив він підливаючи вишневий напій в склянку. - Я вже казав, що ти справжня красуня?
   "Еге ж. Разів з десять. Але хто рахує?" - Подумала я, вкотре мило посміхнувшись та подякувавши за комплімент.
   Навіщо я взагалі пішла до цього бабія? Точно не з власного бажання. Насправді наш архангел Паламіїл дещо завинив Морфею. Якщо бути точною, то я мала передати Богу сна три жарини зі священного вогню. Навіщо йому вони, я звісно не питала.
   Здавалося б завдання просте, але це тільки на перший погляд. Спробую пояснити: якщо котрась особа жіночої статі завітає до Морфея ввечері, ніколи не піде звідти, поки ловелас не спробує на ній свої чари зваблення. Я ж казала, що він бабій? Не важливо, таке можна й повторити.
   Та добре все, що добре закінчується. Мені, на щастя, вдалося вислизнути з лабет цього любителя жінок досить швидко. Я вдала, що мене терміново викликає архангел Паламіїл і здиміла, залишивши бабія пити на самоті. Однак знаючи його, впевнена, це не надовго.
   При згадці про Морфея моє тіло несвідомо смикнулося. Отже, якщо підсумувати: вино - не погане, Бог сна - занадто причепливий. Дуже сподіваюся, що уникну зустрічі з ним найближчим часом.
   - Мірабель! - Мене окликнув один з янголів, наближених до Арканума. - Заходь, він вже вільний.
   Я повільно підвелася з довгої лави та спробувала розгладити невидимі складочки на білосніжній туніці. Пригладила неслухняне волосся, розправила пір'їнки на крилах та рушила до високих золотих дверей із зображеною на них виноградною лозою.
   Несміливо постукала й завмерла в очікуванні відповіді. І Арканум не забарився з нею. - Проходь, Мірабель. - Вигукнув він з-за дверей.
   Я несміливо зайшла всередину. Озирнувшись навсібіч помітила, що в приймальні нашого Бога нічого не змінилося з часу останнього мого візиту. Пухнасті хмари замість стелі та стін, а на підлозі зелена трава, прикрашена деінде маленькими квіточками конвалії й блакитних лютиків.
   Арканум сидів схрестивши ноги на маленькому килимі з китичками, що лавітував над землею. Він приязно посміхнувся та вказав на сусідній, тим самим запрошуючи мене присісти.
   Лише, коли я виконала німе прохання Бога, він заговорив. - Як ти, Мірабель? Чи все добре?
   - Дякуючи Вам все гаразд. - Ввічливо відповіла я, поглядачи на золотисту бороду Арканума, яка виблискувала, неначе дорогоцінний діамант.
   - Чудово. - Вуста чоловіка розпливлися в блаженній посмішці. - Дитя моє, я викликав тебе не просто так. Ми маємо дещо обговорити. І це дуже важливо - Тон Арканума набув повчальних нот.
   Блакитні очі поглянули на мене пронизливо, неначе намагалися прочитати думки. Я не витримала цього погляду й випалила зізнання, яке бажала б приховати. - Так, я випила вина, але шкодую про це...
   - Стій-стій-стій... - Зупинив мене Арканум. - Ти гадаєш, що я через це тебе викликав? - Помітивши мій слабкий кивок, він весело засміявся. Я лише здивовано закліпала в очікуванні пояснень. - Якби я карав кожного, хто полюбляє випити, то не мав би компанії для такого діла. - Чоловік по-змовницьки підморгнув потираючи руки. - До того ж наш славнозвісний Бакс не проживе й дня без міцного коньячку.
   Згадавши великоднього кролика, я ледь стримала смішок, що так і рвався з рота. Хто-хто, а цей кролик-алкоголік, яким я називала його подумки, точно б відкинув лапки без свого допінгу.
   - Ви казали про завдання... - Тихо нагадала я, намагаючись придушити посмішку, що виникла через згадку про Бакса.
   Арканум ляснув себе по стегнах, ніби пригадуючи. - Ох, точно! - Вигукнув згодом. - Ти ж знаєш, що я схиляюся до добра та світла?
   - Так. - Відповіла я, намагаючись зрозуміти до чого веде чоловік. Поки що, в мене це погано виходило. В голові взагалі не було жодних думок. А перед очима раптово виникла картинка перекотиполя в гарячій пустелі.
   - Мірабель, на Землі є один чоловік з надзвичайно світлою душею. Він все своє свідоме життя був щирим і добросердечним. Однак сталася подія, що дуже вплинула на його світогляд. Чоловік почав робити вчинки, які бруднять душу. Ми маємо повернути його на шлях істини, інакше він потрапить до пекла. Особисто мені цього б дуже не хотілося, особливо враховуючи попередні хороші вчинки та кришталево чисті думки. - Арканум закінчив говорити й тепер уважно спостерігав за моїм обличчям.
   Розуміючи, що він очікує від мене більше зацікавленості, я врешті-решт запитала. - Ви хочете відправити мене на Землю, щоб допомогти цьому чоловіку. - Арканум мотнув головою погоджуючись. - Я дуже вдячна вам за довіру. Та чи впораюся? - Питання насправді було дуже влучним. Адже в мене ще не було досвіду роботи з живими. Отже, мої хвилювання мали сенс.
   Бог замислено потер підборіддя. - Я думав про це і вважаю, що ти впораєшся. - Блакитні очі з золотавою паволокою пильно поглянули в мій бік. Чоловік нахилився вперед та ніжно торкнувся зовнішньої сторони долоні. Цей жест був настільки невинним, що нагадав мені про батька, якого я не бачила близько ста років.
   Ми з ним посварилися і досі не змогли налагодити стосунки. Причина досить банальна. Тато вважав, що мені потрібно залишити службу в Арканума й створити власну сім'ю. Чоловік зовсім не зважав на мою думку. Проте він не врахував мого бажання. А точніше не бажання підкорятися.
   Коли я відмовила ангелу Ланіїлу, котрого обрав для мене дорогий татусь - це стало останньою краплею в наших і так не простих стосунках. Батько смертельно образився й повідомив, що віднині не має доньки. Попри пекучий біль, який я відчула від цих страшних слів - не покорилася, а залишилася нести службу в Арканума. І ось уже майже сто років минуло, а краще не стало. Мені не вистачало тата, але я була занадто впертою, щоб зробити крок до примирення першою. А все тому, що чудово знала батька. Він нізащо не поступиться власними принципами й пробачить мені лише у випадку цілковитої покори. Чого я точно нізащо не допущу.
   - Мірабель, ти слухаєш чи ні? - Ніби здалеку долинув стривожений голос Арканума. Чоловік легенько трусив мене за плече.
   - О... Вибачте, я дещо замислилася... - Спробувала пояснити своє дивне сум'яття. - Розкажіть, будь ласка, про моє завдання ще раз. Маю на увазі, через що ця людина звернула на темну стежину? Та й взагалі, як мені краще діяти: явитися на очі смертному чи нашіптувати на вухо?
   - Це вже інша справа. Молодець, що запитала. - Арканум схвально прицмокнув язиком. - Отже, ти, моя люба Мірабель, маєш діяти з тіні. Тобто ні в якому разі не показуватися  цьому чоловіку. Він взагалі має гадати, що ці думки належать йому. А насправді ж, ти підштовхуватимеш його до праведних діянь. Як бачиш все дуже просто. - Підсумував Бог всіх створінь.
   - Гаразд, я зроблю все від мене залежне. - Впевнено відказала я, похитуючись на своєму диво-килимі.
   Арканум ковзнув поглядом крізь мене. Здавалося, було ще щось, чого я поки не знала. Торкнувшись бороди чоловік заговорив. - Проте деяка складність все ж буде... - На мить він завмер, але досить швидко продовжив. - Для Сатани дух цього чоловіка теж важливий. Полюбляють ці пекельники розбещувати чисті душі. - Арканум журливо хитнув головою. - На жаль, Мірабель, у тебе буде суперник. Скажу відверто, він не з простих демонів, а з найближчого кола Астарота. Ім'я йому Беллімор. Чула про такого?
   Я судомно перебирала в пам'яті всі імена та титули. Однак ніяк не могла пригадати ніякого Беллімора. Зрештою, здалася й запитала. - Хто він?
   - Ой, дитя, не хотів би я, щоб ти з ним зустрічалася... Та що вже поробиш? - Арканум з прикрістю махнув рукою. - Беллімор - демон веселощів та розпусти. Ще той негідник, скажу я тобі...
   Далі Арканум розповів про чоловіка, на ім'я Марк, якого я мала врятувати від демонського впливу. Як виявилося, його зрадила кохана жінка. З цієї причини він і не витримав болю та зламався.
  Я пообіцяла собі, що врятую невинну душу за будь-яку ціну. Белліморе, начувайся! Гра почалась.