Вовчиця. Присяга крові - Анна Юняєва

– Добре, якщо так. – недовірливо поглянувши на них сказала Ліна надпиваючи чай.

– Знаєш, у нас багато справ, тож мусимо бігти. – вскочила із-за столу вовчиця та направилася до виходу. – Майл, не відставай! – вигукнула наостанок та закрила за собою двері.

Майл наздогнав сестру, яка швидкою ходою направлялася до місця, де вони святкували день народження.

– І що за справи? – йдучи поруч з вовчицею запитав брат.

– Пригадати вчорашній вечір. Чи ти все пам'ятаєш і зможеш розповісти події нашого вчорашнього сорому? – судячи з виразу обличчя брата пам'ятав він як і вона - не багато.

– Стій! Як ти це уявляє? Привіт, я - Альфа, а це мій - Бета. Ми вчора так напилися, що ні чорта пригадати не можемо. Розповіси? – він трішки обурився. – Ми й так судячи з усього натворили немало галасу. – протираючи обличчя рукою сказав Майл.

– Є краща ідея? – награно підняла брови вдаючи ніби дійсно існує кращий план.

– Гаразд. – видихнувши сказав брат. – Можливо, ми не так багато натворили, як здається.

Проте, хто ж знав, що Майл так сильно помиляється?