Вовчиця. Присяга крові - Анна Юняєва

Ельза сиділа у кабінеті свого будинку тримаючи віскі в руці. Сьогодні в клані пройшли похорони Ніка, її батька - Альфи вовчої зграї. Вона була найменшою дитиною в  родині, завтра має пройти ритуал, зазвичай посаду Альфи займає найстарший син ватажка, оскільки найчастіше гени Альфи набуває первенець. Завтра пройде ритуал, в якому мають прийняти участь всі діти Ніка, адже діти Альфи мають рівні права. На ритуал приїдуть члени всіх кланів їхнього міста, щоб віддати шану наступнику. 

– Я увійду? – на порозі стояв Майл, який чекав відповідь сестри. 

– Чого тобі? – вона не підводила очей на брата, все так само продовжувала дивитися на склянку з напоєм.  

– Ти пішла рано, твоя відсутність не залишилася непоміченою. – Майл підійшов ближче та сів у крісло навпроти сестри. – Могла б хоч сьогодні проявити повагу, вся родина клану приїхала вшанувати пам’ять батька та висловити свої співчуття! А ти навіть пів години не витерпіла й зникла. Коли я стану Альфою, то не буду терпіти твою неповагу, як батько. Якщо знову підведеш, то я вижену тебе з поселення, Ельзо. – він дивився на неї дуже уважно, проте вона не реагувала на нього. Ельза підняла келих та опустошила його одним ковтком. А потім поставила його на стіл криво усміхнулася та поглянула на Майла. 

– Ти дуже швидко списав нас з Ніко з рахунків, братику. – вона оперлася двома руками на стіл та нахилилася до Майла. – Ти здається забув, що всі діти Альфи рівні. Завтра переможе найсильніший, то ж зарано присвоюєш собі перемогу. – вона сказала це та сіла на крісло не відводячи погляду від очей вовка. 

– Можеш починати збирати речі, завтра після ритуалу, щоб і духу твого тут не було, інакше я власноруч займуся тобою. – він встав та направився на вихід з кабінету. – І ти, здається, забула, що гени Альфи переходять первенцю. – після цього Майл грюкнув дверима та вийшов геть. 

Ельза заричала та кинула пусту склянку у двері, де щойно стояв брат, від чого уламки скла розлетілися повсюди. Вона повернулася до вікна, на дворі вже почало темніти. У відображенні вовчиця помітила свої янтарні очі, її звір вибиралася на зовні. Вона роздряпала стіл під час перетворення, а потім вистрибнула у вікно та гучно завивши помчала у ліс. Ельза бігла не розбираючи дороги, доки не відчула запах. Це чужий запах. Обернувшись навколо, вона побачила перед собою здорового, чорного вовка із синіми очима. Вовчиця знала запах своєї зграї, цей перевертень - чужинець. 

– “Ти зайшов на територію клана Лерісонів, забирайся доки є така можливість” – вона прогарчала і вовк відчув від неї загрозу, проте не зрушував з місця. 

– “Самка не буде командувати мною!” – прогарчав у відповідь та оскалив зуби. – “Мене запрошено, то ж я нікуди не піду”. 

– “Я не відчула твого запаху на похороні, отже ти спізнився або тебе ніхто не запрошував. То ж востаннє попереджаю інакше..”. – вовк не дав їй договорити. 

– “Інакше що?” – він знову оскалив зуби та загарчав. 

Ельза нічого не відповіла, а накинулася на нього. Вона була сильнішою за інших вовчиць в стаї, тому повалила вовка. Він перехопив ініціативу та вхопився зубами в шию Ельзі. Вона завила, проте не думала так просто здаватися. Вовчиця зробила вигляд, ніби підкорюється і як тільки вовк послабив хватку вона вислизнула та знову накинулася на самця від чого він звалився на землю. Вона стояла над ним та продовжувала гарчати, а коли хотіла вгризтися в його шию, то почула гарчання матері. 

– “Припини, Ельзо! Хіба так в нашому клані зустрічають гостей?” – вона відсторонилася від вовка продовжуючи стежити за ним очима, а той не показував страху, лише з цікавістю поглядав на неї. – “Повертайся до будинку,  через пів години чекаю тебе у вітальні”. 

Ельза не стала сперечатися, вона загрозливо кинула погляд на вовка та зникла за темними деревами. 

Коли вона зайшла в свою кімнату, то злість переповнювала її. Вовчиця відчувала, що нічого доброго від розмови з матір’ю не треба чекати. Проте, через пів години спустилася до вітальні, де на неї вже чекав Майл, Ніко з мамою та чоловік, вона впізнала його запах - вовк, що був у лісі. Він сидів по господарськи на дивані та пропалював Ельзу поглядом, його чорне волосся було, як вугілля, а очі темно-сині. Вона не помітила, як загарчала від чого всі присутні обернулися на неї та поглянули насупивши брови. 

– Ельзо, познайомся з Тео, він Альфа клану Вільтонів. – мати поглянула на доньку показуючи долонею на диван, що стояв навпроти гостя. – Сідай, маємо розмову. – Ельза не відводила погляду від Тео, вона не приховувала свого роздратування, проте, сіла на диван. 

– І про що ви хочете поговорити? – кривлячись в саркастичній посмішці запитала вовчиця. 

– Тео запропонував об’єднатися кланам Лерісонів та Вільтонів. Об’єднання посилить наш вплив та безпеку нашим кланам.  

– Хмм, з чого б це? Вільтони ніколи не йшли на контакт з іншими кланами. Чого це раптом? – перебила Ельза та встала з дивана схрестивши руки. 

– Присядь. – спокійним голосом відповіла мати. – Об’єднанню послужить твоє заміжжя з Тео. – мати сказала не впевнено, поглядаючи на доньку, адже знала характер Ельзи. 

– Дуже спокуслива пропозиція, мамо, та вимушена відмовитися. Дякую, за візит, Тео. Вибачте, що вас даремно потурбували. – Ельза сказала саркастично, що не приховалося від інших присутніх.  

– Ти, здається не зрозуміла. – прогарчав Майл та підійшов ближче до сестри, яка продовжувала стояти схрестивши на грудях руки. – Тебе не питати прийшли, а поставити до відома. – у кімнаті повисла напруга. 

– А ти хто такий, що смієш щось вирішувати за мене? – Ельза опустила руки та підійшовши ближче до брата запитала це дивлячись йому в очі. – Я не мала сумніву, що це була твоя ідея. Адже, ти так прагнеш позбутися мене. – вона почала обходити навколо нього, Майл слідував її рухам не зводячи погляду від її очей. – Чого ти так боїшся? Мене? – вона розтягнула посмішку ширше, а потім обнюхала повітря навколо нього. – Так, мені подобається твій страх. – Майл стиснув кулаки та гучно прогарчав.