Проклята наречена і таємниці Пагорбів - Олена Гриб

***

Лаєн Аноза та його молода дружина Майва з’явилися у Пагорбах п’ять років тому. Лінг називав себе вченим і намагався досліджувати історію князівства, особливо – спадщину шесс. Він стверджував, що спочатку справді мав до магії лиш науковий інтерес і витрачав величезні кошти, щоб викуповувати у містян старі амулети, хай навіть використані, ні до чого не придатні.

Потім у Анози з’явився секретар – Арман Майлір, талановитий хлопець із місцевих, якого рекомендував Кан Ді Мін, головний радник та найбагатша людина регіону.

Арман працював на совість і ніби відчував шеські речі. З ним дослідження якось непомітно звернули на зовсім іншу стежину: перетворилися на полювання на магію і пошуки напівміфічних шеських чаклунів, що нібито досі жили в горах.

Серед предків Армана були шесс. На відміну від багатьох жителів Пригір’я, що не надавали значення давній спорідненості, секретар вважав себе особливим і рвався до магії як дурна кряча. Саме чаклунством він пояснював той факт, що останнім часом їм із наймачем трапляється все більше амулетів у досить пристойному стані.

Лаєн Аноза вірив у шесс, магію, прокляття тощо, але не вірив у здібності Армана. Якоїсь миті лінг почав думати, що секретар його обманює: скуповує у провінціалів амулети за безцінь і перепродає через посередників за шалені гроші.

Лаєн навів довідки і з’ясував дещо дивне. Зважаючи на все, почалося воно ще до народження Армана, тому підозрювати секретаря було безглуздо.

Гірський храм шесс, бачте, захищає прокляття, причому заговорили про нього років двадцять-тридцять тому, не раніше. З одного боку, це мало сенс: тоді шесс ще не стали міфом. З іншого: територія навколо храму спорожніла давним-давно, скарбів чаклуни не ховали, довгі роки там геть усі ходили вільно, і раптом звідкілясь з’явилося прокляття. Це насторожувало.

Аноза організував експедицію – і нарвався на активний протест міської ради та деяких «знавців історії». Вони одноголосно пророкували йому біди та невдачі, спроба чинити за правилам зіткнулася з відверто абсурдними та нездійсненними вимогами.

Лінг розлютився, плюнув на «доброзичливців» і натиснув на одного з учасників попередніх експедицій. Той трохи покрутився, та врешті визнав: прокляття є, але забезпечує його не магія, а гроші.

Неподалік храму мешкає сім’я шесс: старий із дружиною та кілька прийомних дітей. Вони торгують амулетами, посередник – Татко Зік, місцевий барига, що вважає себе мало не кримінальним авторитетом. Оскільки інших у Пагорбах немає, це сходить йому з рук.

Аноза вирушив у гори у супроводі найманців, готових до будь-яких неприємностей, та секретаря, що шаленів від самої ідеї зустрітися зі справжніми шесс. Втім, Лаєна захлеснув азарт викриття незаконної схеми збагачення, і шеський храм вже цікавив його найменше.

Зустріч зі старим чаклуном перевернула світ Анози з ніг на голову. Шесс співпрацювати відмовився, але один із його синів був зговірливішим. Він повів експедицію до святилища і говорив про магію багато й охоче. За його словами, шесс не вимерли. Дар дрімає, й іноді, коли умови та спадковість збігаються, проявляється у нащадках колись великого народу.

І цей хлопець, і його брат із сестрою народилися в інших краях. У гори їх привіз Татко Зік, він же постійно годував старого шесс казками про полювання на чаклунів і зі шкіри пнувся, щоб не допустити його контакту із зовнішнім світом. Амулети тут робили коли був настрій, особливої ​​вигоди з цього Татко Зік не мав, але ревно зберігав таємницю. Чого б це?

Шушукання найманців прояснило ситуацію. Те, що для вищого товариства народу лінг та Валесії було дрібними нерегулярними підробітками, у Пагорбах сприймалось як величезні гроші на рівному місці.

Храм залишився позаду, і секретар приголомшив Лаєна несподіваною пропозицією. Виявляється, можна забрати силу шесс. Потрібно зовсім мало зусиль: убити чаклуна без крові. Це легенда, але Арман Майлір вірив їй беззастережно. Його план звучав елементарно: Арман позбавляється провідника, отримує магію, і вони з Анозою підлаштовують світ під себе.

Лаєн пророчив шесс зовсім іншу долю, тому недвозначно послав секретаря лісом. Провідник повернувся додому, експедиція вирушила назад до Пригір’я… І з’ясувалося, що ідея Армана припала до душі найманцям.

Анозу підло зіштовхнули зі скелі. Якби він був людиною, не вижив би і не захопив би із собою одного з агресорів, але доля подарувала лінгу шанс. Він довго відлежувався і вибирався. Блукав горами, болотами, якимись селами… А коли потрапив додому, то дізнався, що його давним-давно оплакали.

Лаєн збирався повстати з мертвих якнайшвидше, проте за кілька тижнів його відсутності багато що змінилося.

По-перше, Татко Зік розійшовся не на жарт, чому – незрозуміло, проте він єдиний у місті, хто не згадував Лаєна Анозу добрими словами, тому причина напевно пов’язана з експедицією.

По-друге, Арман Майлір тихо прокинув Пагорби в компанії якогось загадкового незнайомця, що ще сильніше налаштувало Татка Зіка проти всіх дослідників шесс.

По-третє, найманець, що залишився живим, канув у невідомість, про його загиблого товариша ніхто і зовсім не згадував. Поліція відкрила справу – і закрила через брак доказів. Про шеське прокляття заговорили знову, але звучали й інші версії – мовляв, ті люди зникли не просто так, та й Майлір втік поспіхом не зі своєї волі. Був бідний як храмова миша, і раптом вирушив до столиці Валесії! Ну-ну…