Проклята наречена і таємниці Пагорбів - Олена Гриб

А Лі зажурився, бо справа звернула на зовсім іншу доріжку. Якщо амулет був у Джі Лін Рі і той його не побоювався, то виходить, що ціль шефа – не король? Може, невідомий лиходій хотів нацькувати кряч на все міське управління? Одним махом знести правлячу верхівку Пагорбів? Але як тоді олівець потрапив до короля?

«Одна з проміжних ланок – Старий Сем», – наступна мета визначилася, і А Лі попрямував до адміністративної частини замку.

– Нікого немає, – приголомшив зв’язківець, що сидів у кущах і лагодив погризений телефонний кабель. – Усі на весіллі.

– На якому ще весіллі?!

– А ти наче не знаєш, кому припікає. Весілля хіба довго організувати? Було б бажання.

Усередині все перевернулося, і А Лі промчав до візника, миттю забувши і про амулети, і про шефа, і про кряч.

– До храму! Швидше!

– До якого? – почув здивоване питання.

Та хто ж його знає? Набудували…

– Про весілля чули? Туди й везіть!

– На короля захотілось подивитися? – Візник зрозумів завдання по-своєму. – Ну-ну. Там пів міста зібралося, вперед не проштовхнутись. Але платиш ти, тож поїхали.

«Хоч би встигнути», – А Лі ледве стримувався, щоб не вискочити з екіпажу і не побігти вперед, обганяючи лінивих коней.

Він знав: якось цей день настане. Готувався до нього, планував… Але не думав, що ненависне майбутнє так близько.

Хай буде проклятий Фабіан та його забави! І чого королю ще треба? У нього ж є шесс, ось і бавився б ними! Але ж ні, весілля потрібне. Чаклуни – це непередбачувано і для здоров’я небезпечно, а проклята наречена завжди під рукою.

Джі Лін Рі в горах подвигів скоїв стільки, що валесійському правителю і не снилося. Князь тепер герой! Скоро народ за нього будь-кого порве. А поки цей самий народ не згадав, що герої довго не живуть, король зробить свій хід.

У кращому разі князь закам’яніє, у гіршому – отримає за дружину прокляту Міллс. Він, звичайно, людина честі і буде вірним чоловіком, але любити за наказом не зможе. Він зіпсує їй життя!

– Приїхали. – Екіпаж зупинився на перехресті. – Далі не можна, надто людно. Чекати?

А Лі віддав візнику все, що було в кишенях.

– Не треба, – сказав люб’язно. – Я не повернусь.

І подався до храму.