Чого очікувати від повноліття, або верхи на мітлі - Олеся Лис

– Гаразд, – опускаю очі, чомусь соромлюсь поглянути на нього. Мовчання розтягується, викликаючи незручність. Раптом розумію, що йти не хочу від слова “зовсім”. З Гнатом почуваюсь в безпеці, знаю, що захистить, попри своє показне бурчання і строгість.

– Бувай, Гнате! ― ледь пересилюю себе, намацую ручку дверей, й м'яко натискаю.

― До зустрічі, Інго, ― відповідає. У зіницях, як і раніше, клубочиться темрява.

До кімнати дістаюсь у якомусь тумані. На душі гидотно, нудно і хочеться плакати. 

Відчиняю двері ключем і заходжу до темної та холодної кімнати. На підлозі валяються речі, ліжко у безладі, всюди панує його величність хаос. Як добре, що Наташа ще не повернулася, бо влаштувала б мені головомийку за таке.

До прибуття сусідки ще дві години і я, засукавши рукави, беруся за прибирання. За разом і відволічусь від усіх своїх пригод. Вихідні закінчилися, настав час вливатися в повсякденне життя. У мене, між іншим, сесія на носі.