Українська література » Класика » Хмари - Нечуй-Левицький

Хмари - Нечуй-Левицький

Читаємо онлайн Хмари - Нечуй-Левицький
говорив, жартував, сміявсь з Ликерії Петрівни, зачіпав її смішками та жартами, випиваючи стакан за стаканом. В його обличчі, в жартах ніби проглянуло щось козацьке, отаманське, й сміливе, й жартовливе. Високе й широке чоло, здорові кудлаті довгі вуса, запалені щоки - все це так не приставало до куцого, обчиканого піджака, до білих комірчиків, до вузеньких рукавів. Козацький червоний кунтуш з вильотами нарукавах та золотими облямівками так і просився на його пишну постать, на його дужі широкі плечі! Він йому б прияличував.

- Годі вже хлептать цей чай! Я вже нахлепталась його по шию, неначе гуска води на ставку, - сказала Ликерія Петрівна.


- Та й я вже налив ним душу вщерть! Годі вже! буде! Цур йому! Я вже ладен попоїсти всмак, - обізвався Масюк.


- Та й у мене чогось після дороги наче порожньо в шлунку, - сказав Радюк.


- Почекайте! Ось я зараз принесу вам свій, таки добре запорожнений мішок: принесу вам ковбасу на вечерю, бо коли б часом не обросла цвіллю за ніч. Нехай вона таки сьогодні дасть дуба отутечки в монастирі, - сказала Ликерія Петрівна, схопившись з стільця й виплигнувши одним скоком в двері.


Вона вернулась з паляницею й ковбасою, завинутою в папір та листя з хрону. Галя та Масючка переполоскали стакани і в одну мить прибрали з стола посуд. Галя вийняла скатертину, розгорнула й застелила стіл. Незабаром на столі десь узялась печена курка й качка, масло, паляниці, микшики. Ликерія Петрівна поклала ковбасу на тарілку. Десь у кошику й тарілка знайшлась. Масючка витягла з кошика пляшку перцівки. Десь узялись ножі й виделки, сільничка й чарки, неначе вони прилетіли з Масюківки слідом за шарабанами і впали на стіл.


- От якби цю ковбасу та присмажить ще на сковороді на салі! - сказав Радюк.


- Еге! Якби я оце дала її отим слимакам присмажить, то вони донесли б до печі тільки хіба половину, а з печі подали на стіл самі вишкварки, та й то не всі. Полетіла б наша ковбаса аж під небеса, а не в наші роти, - говорила панія Висока.


Стіл аж захряс од усяких наїдків. Усі посідали навкруги стола за вечерею, неначе в себе вдома. Масюк випив чарну перцівки, скрививсь, аж вуса в його ніби скривились на круглому здоровому виду, а потім не то гикнув, не то крякнув і, наливши чарку, подав зятеві.


Радюк випив півчарки й не подужав більше: перцюка була вже геть-то пекуча.


- Та й годі? - крикнув батько.


- Та й годі! цур їй, пек їй! Попечу собі шлунки. Я не люблю такої дуже пекучої, та й загалом не люблю вживать горілки, - сказав Радюк. - Вино ще сяк-так, а горілка мені не до смаку.


- А я до цього торгу й пішки! Ото добре зробили, Іване Корнійовичу, що викрали в себе з дому оце гірке зілля! - сказала Ликерія Петрівна. - Попарю та погрію себе трохи після дороги.


І вона випила чарку перцівки до дна і не скривилась. Усі кинулись на холодну ковбасу, і вона щезла в одну мить; потім почали наминать качку.


- Ну, та й добрі спасенниці з вас, як бачу! - жартував батько. - В одну мить запагубили ковбасу, ще й качку. Нехай господь прийме це за спасіння ваше.


- Та вже чи спасенниці, чи грішниці, а нехай вже господь простить мені на цей раз, бо я виголодалась в степах, як вовк, що три дні ходив на влови дурнички, - обізвалась Ликерія Петрівна.


Усі їли завзято після вандрівки.


Одна Масючка трошки закусила та й задумалась, дивлячись на дітей та милуючись ними.


Тільки тепер, трохи одпочивши од дороги та напившись чаю, вона примітила, що Галя вже не вдома, що тепер вона в чужій господі, в чужій хаті, десь далеко од рідної оселі, од своєї господи; що Галя вже навіки вилинула з рідного гніздечка, вже вилинула й ніколи не вернеться до матері, ніколи, до самої смерті.


Мати задумалась і засмутилась. І не йшла їй на думку їжа, ні напитки, ні навіть веселі слова та весела жвава розмова. Вона неначе перестала чути й жарти, й смішки, не чула нічого, за що розмовляли за столом, неначе вона опинилась сама десь в самотині, неначе усі кудись повиходили з хати, десь подівались і покинули її саму з її сумними думками та скорботою на серці.


- Чом це ви, мамо, нічого не їсте? Дивіться, як ми тріскаємо! Ще поїмо все, а ви зостанетесь голодні, - сказала Галя з дитячим спочуванням до матері.


- Їж, серце, їж, а за мене не клопочись. Я вже теперечки піклуватимусь собою сама, бо тебе вже не буде в нашій хаті, - одповіла Олександра Остапівна й легенько зітхнула.


- Ой, їж, стара, бо незабаром і качка полине з стола в небеса, куди вже полетіла ковбаса, - жартував Масюк.


- Не бійсь, не ляжу спати голодна, - обізвалась Масючка і взяла при тих словах качину кульшу в руки.


Але їжа зовсім не йшла їй на думку. Вона поклала скибку паляниці на стіл, покинула й качину кульшу й знов задумалась, втупивши смутні очі в веселий вид своєї єдиниці. І знов їй здалось, неначе усі десь зникли з очей, повиходили з хати.


- Чи це ви, Олександре Остапівно, вже й зажурились? - крикнула Ликерія Петрівна. - Та так зарані! Передніше хоч одговійтесь, а тоді вже журитиметесь, скільки схочете, бо журиться та вдаватись в тугу - це один з семи смертельних гріхів.


- А ви й досі не забулись, скільки тих смертельних гріхів? - спитав Радюк.


- Авжеж, не забулась! Ще б пак забулась! Я не з роду забудьків. Як вивчила напам'ять в граматці усі гріхи, то й досі пам'ятаю од слова до слова, - сказала панія Висока.


- А я зроду забудливий і через це їх геть дочиста усі позабував, - сказав Радюк.


- Бо то ви. То-то й ба? В вас, в молодих, теперечки й граматка, і всі смертельні гріхи повиходили з моди, - говорила Ликерія Петрівна на здогад буряків, коли було треба моркви, - в вас все не по-давньому, а по-новому. Це якась погана

Відгуки про книгу Хмари - Нечуй-Левицький (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: