Янкі з Коннектікуту при дворі Короля Артура - Марк Твен

style="">- Бо всі інші народились і зростали в атмосфері забобонів, і забобони ввійшли в їхню плоть і кров. Ми гадали, що завдяки освіті визволили їх з темряви; вони й самі так гадали. Та церковне прокляття вмить відкинуло їх назад. Вони зрозуміли, до якого світу належать, і я теж зрозумів це. Хлопці - зовсім інша річ. Ті, котрих ми виховували протягом семи-десяти років, не перейнялися страхом перед церквою, і саме з них я організував свій загін. Потім я таємно відвідав стару Мерлінову печеру - не малу, а ту другу, велику…

- Де ми потай встановили першу електричну машину, коли я готував оте чудо?

- Атож. Але потреба в чуді тоді відпала, а тепер ми можемо використати цю машину для іншої мети. Я підготував печеру до оборони на випадок облоги…

- Чудова ідея, надзвичайна ідея!

- Не заперечую. Охороняти її я доручив чотирьом хлопцям - і так, щоб зокола їх ніхто не бачив. Їм велено не чіпати випадкових перехожих, але того, хто поткнеться до печери… Тому, хто поткнеться туди, я не заздрю! Потім я пішов у гори, розкопав і перерізав таємний кабель, що з’єднував твою спальню з динамітними зарядами, закладеними під усіма нашими заводами, фабриками, майстернями й складами, а вночі разом із своїми хлопцями підключив цей кабель до печери, і тепер ніхто, крім тебе й мене, не знає, куди він веде. Звісно, ми проклали його під землею, впоралися ще затемна. І тепер, не виходячи з нашої фортеці, ми можемо в разі потреби висадити в повітря всю нашу цивілізацію.

- Це захід правильний і виправданий: на війні всяке буває, треба до всього бути готовим. Та хто б міг подумати, що ми доживемо до такого! Ми припускали можливість того, що нам доведеться витримати облогу в палаці, але щоб… А втім, розповідай далі.

- Далі ми поставили дротяну загорожу.

- Дротяну загорожу?

- Еге ж. Ти сам підказав цю ідею два чи три роки тому.

- Так-так, пригадую,- це було, коли церква вперше показала нам пазури, але потім відступилась, вирішила діждатись слушної нагоди. То як же ти поставив цю загорожу?

- Від великої динамо-машини в печері я вивів назовні дванадцять міцних дротів - голих, без ізоляції.

- Все правильно.

- Дроти утворюють дванадцять окремих загорож на рівній площі, діаметр зовнішньої загорожі - сто ярдів; загорожі стоять одна від одної на відстані десяти футів - тобто, виходить дванадцять концентричних кіл. Замикаються вони, знову ж таки, в печері.

- Правильно. Далі.

- Дріт закріплено на міцних дубових стовпах, укопаних у землю на п’ять футів, причому відстань між ними - лише три фути.

- Надійно, нічого не скажеш.

- Атож. Дроти поза печерою не заземлені. Відходять вони від позитивного полюса динамо, а з землею з’єднані через негативний полюс; кожен дріт, повертаючись до печери, заземлюється окремо.

- Ні, оце вже ні до чого!

- Чому?

- Надто велика і зовсім зайва витрата енергії. Заземлення має бути лише одне - через негативний полюс. Кінці дротів треба завести до печери й закріпити кожен окремо, не заземлюючи. Подивись, скільки енергії ти заощадиш. Кавалерія кидається на загорожу, а ти не витрачаєш енергії, не марнуєш грошей, бо в тебе одне лише заземлення, поки ті коні не доторкнуться до дроту; та щойно торкнувшись, вони створюють замикання з негативним полюсом через землю й падають мертві. Второпав? Ти не витрачаєш енергії, поки в цьому не виникає потреби; тримаєш свою блискавку напоготові, мов патрон у револьвері; вона не коштує тобі ані цента, поки ти не випустиш її. Словом, одне заземлення…

- Зрозуміло! Не знаю, як я сам не додумався. Так виходить не тільки дешевше, а й надійніше, бо якщо дріт порветься чи заплутається, великого лиха не буде.

- Надто якщо ми матимемо в печері автоматичний вимикач обривів. Давай далі. Кулемети Гетлінга?

- Про них я теж подбав. Усередині внутрішнього кола, на широкому помості заввишки шість футів установив тринадцять кулеметів з великим запасом патронів.

- Це добре. В полі обстрілу кулеметів будуть усі підходи, і коли церковні лицарі сунуть на нас, ми влаштуємо їм добрий концерт. А скеля над печерою?

- Її теж обнесено дротом, і на самій скелі я поставив кулемет. Тепер згори нас камінням не закидають.

- А про динамітні міни в скляних корпусах не забув?

- Ну, звісно, ні. Засіяв ними цілий город - смугу сорок футів завширшки по той бік зовнішньої загорожі, десь футів за сто від неї. Вся та смуга нашпигована мінами - вони лежать там на кожнім кроці, присипані піском. На вигляд - город як город, та я не заздрю тому, хто на нього ступить.

- Ти випробував міни?

- Я саме збирався, але…

- Але що? Це дуже серйозний недогляд - закласти міни, не знаючи, чи вони…

- Чому ж не знаючи? Чудово знаючи! Я спершу випробував кілька штук на битому шляху.

- Ну, то інша річ. Хто ж їх випробовував?

- Церковна комісія.

- Дуже мило з їхнього боку.

- Еге ж. Вони прийшли до нас із вимогою, щоб ми скорились. А випробування мін не входило в їхні плани, воно сталося випадково.

- Висновки комісії мали якийсь резонанс?

- Ще б пак! Його чути було за милю.

- А ухвалені вони були одностайно?

- Точніше не скажеш. Після того я встановив щити із застережними написами, і відтоді жодна комісія нас уже не турбувала.

- Кларенсе, ти попрацював на славу й чудово з усім упорався.

- Ми мали досить часу й нікуди не поспішали.

Ми сиділи мовчки й думали. Нарешті я сказав:

- Тепер усе передбачено, до найменших дрібниць. І я знаю, що робити далі.

- І я знаю - сісти й чекати.

- Е ні! Піднятись і вдарити!

- Ти й справді так думаєш?

- Авжеж. Я не прихильник оборони, я - за наступ. Принаймні коли сили майже рівні. Так, ми піднімемось і вдаримо. Того вимагають правила нашої гри.

- Твоя правда, ми маємо всі шанси на успіх. То коли ж почнеться вистава?