Українська література » Класика » Пригоди Гекльберрі Фінна - Марк Твен

Пригоди Гекльберрі Фінна - Марк Твен

Читаємо онлайн Пригоди Гекльберрі Фінна - Марк Твен
треба. Вже ліпше я пацюків забавлятиму, тільки б ви на мене не гнівалися.

Том постояв трохи, подумав, чи не можна ще чого вимудрувати, а тоді й каже:

- О, трохи не забув. Як ти гадаєш, Джіме, ти міг би тут квітку виростити?

- Не знаю, містере Томе, може й зміг би. Тільки ж тут дуже темно, та й не потрібна мені ніяка квітка, а клопоту з нею не оберешся.

- А ти все ж спробуй. Дехто із в՚язнів вирощував.

- Та бур՚ян тут, може, й виросте, містере Томе, тільки нащо з тим панькатися, кому воно потрібно?

- Ні, не кажи. Ми принесемо тобі росточок, а ти посади його отам у кутку й вирощуй. Та, гляди, не називай його бур՚яном, а тільки піччолою1 - у в՚язницях тільки так квіти називаються. А поливатимеш його своїми слізьми.

- Отакої! Та в мене ж колодязної води скільки хочеш, містере Томе.

- Ніякої колодязної води! Поливатимеш ту квітку своїми слізьми. Їх завжди тільки слізьми поливають.

- Містере Томе, ось побачите. В мене від колодязної води ота квітка ростиме багато краще, ніж у когось від сліз.

- Так не про те ж ідеться. Справа в тому, щоб саме слізьми поливати.

- Вона в мене пропаде, містере Томе, їй-богу, пропаде! Адже ж я майже ніколи не плачу.

Тут уже й Том не знав, що сказати. Але він трохи подумав і відповів, що Джімові напевне допоможе цибуля. Він пообіцяв, що збігає ранком до негритянських хатин, добуде добру цибулину і вкине її у Джімів кавник. А Джім відповів, що вже краще він собі тютюну у каву насипле, і взагалі йому все те аж ніяк не смакує. Він заявив, що не має охоти ні бур՚яни вирощувати, ні грати для пацюків на гармонійці, ні гадюк, ані павуків приручати, ще й упадати коло них та всілякої там погані; відмагався він і від іншої роботи: виготовляти пера, видряпувати написи на камені, писати щоденники та ще всякого багато, що стільки завдав йому клопоту, як жодна робота на волі,- ну, чиста каторга! - ще й мусить він за все те відповідати. Аж Томові зрештою терпець увірвався, й він сказав, що Джімові випала така чудова нагода себе уславити, якої ще в жодного в՚язня ніколи не було, а Джім, невіглас, нічого того не цінує, і все тільки марно пропадає - не для його шиї, мовляв, того коміра шили! Ну, Джім і засоромився й запевнив, що наперекір більше й слова не скаже; після цього ми з Томом пішли спати.

Розділ XXXIX

 

 

Вранці махнули ми до містечка й купили там дротяну пастку на пацюків, принесли її додому, відтулили найбільшу пацючу нору і за якусь годину впіймали п՚ятнадцять найзадерикуватіших пацюків; потім сховали пастку разом із пацюками у певному місці, а саме: під ліжком у тітки Селлі. Та, поки ми ходили збирати павуків, маленький Томас Франклін Бенджамін Джефферсон Александер Фелпс знайшов пастку та відчинив дверцята - подивитися, чи вилізуть звідтіля пацюки; а вони й повискакували; на лихо, саме в той час нагодилася тітка Селлі, і, коли ми вернулися в кімнату, вона стояла на ліжку й верещала щосили, а пацюки витівали, що могли, аби її розважити. Ну, то вона впіймала нас і так відшмагала обох горіховою різкою, аж курява летіла. Потім ми годин зо дві ловили інших пацюків та впіймали їх ще штук із п՚ятнадцять - щоб тому гаспидському синові руки посудомило! - але ці пацюки були вже не такі задерикуваті, як ті перші, плохенькі якісь, миршаві... Таких добірних пацюків, які перше нам попалися, їй-богу, я ніколи не бачив.

Наловили ми найдобірніших павуків, жуків, жаб, гусені та ще багато кузок різних; хотілося ще й осине гніздо взяти, але нічого не вийшло: оси були в стільнику. Проте ми так просто не відступили від нашого плану,- просиділи там, поки терпець урвався. Ми так і думали: або ми їх викуримо, або вони нас викурять; вийшло на їхнє. Нам довелося нашатирю діставати та натирати покусані місця,- ну, то майже все й минулося, проте сідати все ж не могли. Потім пішли по змій і впіймали десятків зо два мідянок та вужів, вкинули їх у мішок і занесли до нашої кімнати; незчулися, як і вечеряти час, а ми ж так напрацювалися за цілий день та натомилися, а вже що зголодніли, то й не питайте!.. А коли після вечері вернулися до нашої кімнати, жодної змії в мішку не було: ми його, мабуть, погано зав՚язали, й вони якось прихитрилися повилазити й розповзлися по кімнаті.- Ну, та дарма! Адже ж вони не могли повтікати далеко. Ми вірили, що й знову їх повиловлюємо. А проте ще довго по тому кляті вужаки не давали нам спокою. Раз у раз падали вони зовсім несподівано зі стелі та так і цілилися, щоб обов՚язково попасти в твою тарілку чи за комір, і то завжди тоді, коли на них ніхто не сподівався. Вони були такі гарні, смугастенькі і не робили ніякого лиха, але тітка Селлі нічого на тому не тямила: вона ненавиділа змій, якої б вони породи не були, і ніяк не могла до них призвичаїтися; щоразу, коли якась змія падала на неї, тітка Селлі, що б вона не робила, кидала все й тікала геть. Ніколи не бачив такої жінки. А лементувала вона так, що в Єрихоні було чути. Її навіть щипцями не можна було присилувати до змії доторкнутися. А то, бувало, знайде якогось вужа в ліжку, то вискочить надвір і репетує так, наче будинок зайнявся. Вона так допікала своєму старому, аж той нарікав, що господь сотворив те гаддя. І навіть через тиждень після того, як остання змія забралася з господи, тітка Селлі все ще не могла заспокоїтися. Де там! Сидить часом задумана, а ти не втерпиш та й полоскочеш їй шию пір՚їнкою,- ех, як зірветься ж вона на ноги та як заверещить, ну чисто як ошпарена! Чудно було дивитися! Том запевняв, що жінота вся отака. Він сказав, що жінок такими вже зліпили, а чому - хтозна.

Перепадало нам добрячої хлости щоразу, як котрась із наших змій потрапляла тітоньці на очі; і вона попереджала, що дістанемо ще й не такої прочуханки,

Відгуки про книгу Пригоди Гекльберрі Фінна - Марк Твен (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: