Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек
Швейк підійшов до отця Лаціни, обернув його до стіни й тоном знавця сказав:
- Цей хропітиме аж до Брука,- і повернувся на своє місце, супроводжуваний розпачливим поглядом нещасного капрала, який спитав:
- Чи не піти мені про це доповісти?
- Про це й не думайте,- сказав однорічник.- Ви ж комендант конвою і не смієте від нас ні на крок. А також, згідно з приписами, не маєте права випускати з вагона будь-кого з конвою з донесенням, поки не матимете на його місце заступника. Як бачите, це твердий горішок. Подавати знак стріляниною, аби хтось прийшов, теж не можна,- тут нічого не сталося. А з другого боку, існує розпорядження, що, крім арештантів і супровідного конвою, в арештантському вагоні не сміє бути чужий. Сторонньому вхід сюди суворо заборонений. Не мудро також було б з вашого боку, коли б ви під час ходу поїзда, щоб замести сліди свого протизаконного вчинку, тихенько викинули фельдкурата, бо тут же свідки, які бачили, що ви його впустили до вагона, де йому нема чого робити. З цього, пане капрале, вийде не що інше, як розжалування.
Капрал збентежено забелькотів, буцімто старшого фельдкурата до вагона ніхто не кликав, а він сам до них пристав; і це, як не кажи, все ж таки його начальник.
- Тут начальник лише ви,- твердо підкреслив однорічник, а Швейк доповнив:
- І коли б навіть сам найясніший цісар хотів до нас пристати, то ви не сміли б цього дозволити. Це так, як на варті, коли до такого собі дурного рекрута підійде черговий офіцер і попросить, щоб той збігав йому по сигарети, а черговий ще запитає, який сорт йому купити. За такі справи - тюрма у фортеці.
Капрал несміливо захищався, говорячи, що це ж Швейк перший запропонував обер-фельдкуратові їхати з ними.
- Я, пане капрале, можу собі таке дозволити,- відповідав Швейк,- бо ж я пришелепуватий, але від вас ніхто такого не чекав.
- Ви вже давно служите понадстроково? - спитав капрала ніби мимохідь однорічник.
- Третій рік, тепер мене мають підвищити.
- На цьому треба поставити хрест,- цинічно сказав однорічник.- Я вам кажу, що, крім розжалування, з цього нічого не буде...
- Та воно однаково,- сказав Швейк,- чи загинути в чині старшини, чи звичайним рядовим. Хоч, правда, розжалуваних, кажуть, пхають на передову лінію.
Старший фельдкурат заворушився.
- Спить! - заявив Швейк, перевіривши, що з фельдкуратом усе в належному порядку.- Тепер йому, мабуть, сниться якесь смачне жрання. Боюся тільки, щоб він тут нам не напаскудив. Мій фельдкурат Кац, коли впивався, то вві сні не знав, що робить. Одного разу, слухайте...
І Швейк почав розповідати, скільки й чого він тільки зазнав з тим фельдкуратом Отто Кацом, і оповідав так докладно та цікаво, що ніхто незчувся навіть, як поїзд рушив.
Тільки рев з останніх вагонів перервав оповідь Швейка. Дванадцята рота, де були самі німці з-під Крумловська і Кашперських гір, дерла горлянки:
Wann ich kumm, wann ich kumm,
Wann ich wieda, wieda kumm. 233
А з іншого вагона хтось у цілковитій зневірі горлав у бік Будейовиць, що все віддалялися:
Und du, mei Schatz,
Bleibst hier,
Holario, holario, holo! 234
Це було таке відчайдушне ревіння і скавуління, що товариші змушені були відтягнути його від прочинених дверей телячого вагона.
- Дивно,- сказав однорічник капралові,- що до нас іще й досі не з’явилася інспекція. Згідно з приписом, ви повинні були ще на вокзалі доповісти про нас комендантові поїзда, а не піклуватися про якогось п’яного старшого фельдкурата.
Нещасний капрал уперто мовчав і похмуро дивився вслід телеграфним стовпам, що втікали назад за вікном.
- Коли подумаю, що про нас нікому не доповіли,- ущипливо провадив однорічник,- і що на найближчій станції до нас, напевно, прилізе комендант поїзда, в мені аж кипить військова кров. Таж ми немов...
- Цигани,- втрутився Швейк,- або волоцюги. Так, ніби ми боїмося божого світла й не сміємо про себе нікого повідомити, щоб нас не посадили.
- Крім того,- сказав однорічник,- на основі розпорядження двадцять першого листопада тисяча вісімсот сімдесят дев’ятого року, при транспортуванні військових арештантів поїздами треба дотримуватися таких приписів: по-перше, арештантський вагон повинен бути загратований. Це ясно як божий день. Тут цього розпорядження не порушено, бо ми, як бачите, сидимо за солідними гратами. Значить, з цього боку тут усе гаразд. По-друге, згідно з цісарсько-королівським розпорядженням від дня двадцять першого листопада тисяча вісімсот сімдесят дев’ятого року, в кожному арештантському вагоні повинна бути вбиральня. Якщо її немає, то вагон повинен бути обладнаний закритою посудиною для відправлення великих і малих фізіологічних потреб арештантів і супровідної сторожі. Тут, власне, годі й говорити про арештантський вагон, де б могла бути вбиральня. Попросту сидимо в окремому загратованому купе, ізольовані від усього світу. Та й тієї нещасної посудини тут також нема...
- Можна це робити з вікна,- розпачливо кинув доведений до краю капрал.
- Забуваєте одне,- сказав Швейк,- жодний арештант не сміє підходити до вікна.
- А ще, по-третє,- вів далі однорічник,- тут повинен бути посуд з питною водою. Ви про це теж не потурбувалися. A propos. 235 Ви знаєте, на якій станції будуть видавати їжу? Не знаєте? Так я й думав, цим ви також не поцікавились...
- Як бачите, пане капрале,- сказав Швейк,- це не жарт возити арештантів. Про нас треба піклуватися. Ми не якісь там звичайні солдати, котрі мусять турбуватися самі про себе. Нам треба все принести аж під самий ніс, на це існують приписи й параграфи, і їх кожен мусить дотримуватись, бо інакше не буде ніякого порядку. «Заарештований - це дитя в пелюшках,- казав колись один мій знайомий гультяйчик.- Про нього треба подбати, щоб не простудився, не схвилювався, щоб був удоволений зі своєї долі, знав, що йому, бідоласі, не роблять кривди».
- До речі,- сказав за хвилину Швейк,
