Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек
Школа однорічників вийшла на подвір’я.
- В каре! - наказав полковник. Підсудних і полковника оточили тісним квадратом.
- Гляньте лишень на цього героя! - гарикав полковник, показуючи стеком на колишнього студента.- Він утопив у горілці вашу честь однорічних добровольців, з яких мають вийти кадри порядних офіцерів, готових вести солдатів до слави на полі бою. Але куди б цей п’яничка повів своїх людей? З пивної до пивної. Випив би весь ром, призначений для його вояків. Ви можете сказати щось на своє виправдання? Не можете. Гляньте на нього. Навіть на своє виправдання нічого не може сказати, а в цивільному житті вивчає класичну філософію. Воістину класичний випадок.- Полковник вимовив останні слова підкреслено повільно й плюнув.- Класичний філософ, який напідпитку скидав уночі кашкети з офіцерів? Потворо! Щастя, що це був лише якийсь там офіцерик-артилерист.
У цих останніх словах було сконцентровано все презирство дев’яносто першого полку до будейовицької артилерії. Горе артилеристові, який уночі потрапив би до рук полкового патруля або навпаки. Це була непримиренна, страшна ненависть, родова кривава помста, яка переходила в спадщину від одного призову до другого і супроводилася з обох боків традиційними розповідями про те, як піхотинці поскидали артилеристів у Влтаву або навпаки. Як вони побилися в «Порт-Артурі», «Під трояндою» чи в інших численних ресторанчиках та пивницях головного міста Південної Чехії.
- Проте,- провадив полковник,- за таку провину треба суворо карати. Цього типа треба викинути з школи однорічних добровольців і морально знищити. Досить уже з нас таких інтелігентиків у війську. Regimentskanzlei! 225
Фельдфебель з полкової канцелярії поважно підійшов, тримаючи напоготові папери й олівець.
Було тихо, як у судовому залі, коли судять убивців і голова повідомляє: «Оголошується вирок».
Саме таким голосом полковник і заявив:
- Однорічник Марек засуджується на двадцять один день посиленого арешту. Після відбуття кари - до кухні чистити картоплю.
Звернувшись до школи однорічників, полковник наказав шикуватися в колони. Було чути, як швидко групуються четвірками й підходять, причому полковник зауважив капітанові Сагнеру, що в них це не дуже клеїться і щоб той по обіді повторив з ними на подвір’ї маршові вправи.
- Треба, щоб гриміло, щоб аж луна котилася. Ага, мало не забув. Скажіть їм, що вся школа матиме п’ять днів казарменого арешту, щоб ніколи не забули свого колишнього товариша, цього гультяя Марека.
А гультяй Марек стояв біля Швейка з дуже вдоволеною міною. Про краще він і не мріяв. Безперечно, ліпше чистити в кухні картоплю, ліпити кнедлі та обгризати якесь там ребро, ніж з повною матнею під ураганним вогнем ворога горлати: «Einzelnabfallen! Bajonett auf!» 226
Відійшовши від капітана Сагнера, полковник Шредер зупинився перед Швейком і уважно поглянув на нього. Швейкову фігуру в цю хвилину репрезентувало його повне всміхнене обличчя, прикрашене великими вухами, які стирчали з-під насунутого військового кашкета. Вся постать справляла враження цілковитої безтурботності й неусвідомлення жодної своєї провини. Його очі питали: «Скажіть, будь ласка, невже я зробив щось зле?» І ті ж очі промовляли: «Навіть коли й сталося щось, то невже мене можна в тому обвинувачувати?»
І полковник, узагальнивши свої спостереження, кинув фельдфебелеві одне запитання:
- Ідіот?
У цю ж мить полковник побачив, як уста на цьому добродушному обличчі розтулилися, і Швейк відповів замість фельдфебеля:
- Насмілюсь доповісти, пане полковнику,- ідіот!
Полковник Шредер кивнув ад’ютантові й відійшов з ним набік. Потім покликав фельдфебеля, і вони проглянули матеріали про Швейка.
- Ага,- сказав полковник Шредер,- так це той денщик надпоручника Лукаша, який, згідно з його рапортом, загубився в Таборі. На мою думку, панове офіцери самі повинні виховувати своїх денщиків. Коли вже пан надпоручник Лукаш вибрав собі такого безнадійного ідіота за денщика, хай з ним сам і мучиться. Має на це досить вільного часу, тим більше що він нікуди не ходить. Правда ж, ви його теж ніколи не бачили в нашому товаристві? Отже, він має більше ніж досить часу, щоб як слід видресирувати свого денщика.
Полковник Шредер підійшов до Швейка і, дивлячись у його добре лице, сказав:
- Пришелепувата тварюко, маєте три дні посиленого арешту, а коли відсидите - зголосіться до надпоручника Лукаша.
Таким чином, Швейк у полковому карцері знову зійшовся з однорічником, а надпоручник Лукаш, мабуть, страшенно зрадів, коли полковник Шредер, закликавши його до себе, повідомив:
- Пане надпоручнику, здається, тиждень тому, після свого прибуття до полку, ви подали мені рапорт, щоб я призначив вам нового денщика замість того, якого ви загубили десь у Таборі. Він повернувся, і тому...
- Пане полковнику,- благально промовив надпоручник Лукаш.
- Я вирішив,- твердо вів далі полковник,- посадити його на три дні, після чого надішлю його знову до вас...
Приголомшений надпоручник Лукаш вийшов з канцелярії полковника, заточуючись, як п’яний.
* * *
Усі три дні, що минули в товаристві однорічного добровольця Марека, були для Швейка дуже приємні. Щовечора вони обидва влаштовували на нарах патріотичні виступи.
Увечері з гауптвахти, як завжди, лунало: «Боже, цісаря храни нам» і «Prinz Eugen, der edle Ritter». 227 За цей час вони переспівали цілу низку солдатських пісень, а на привітання наглядача завжди розлягалося:
Наш старий наглядач
Не сміє вмирати,
Прийде чорт із пекла
Сам його забрати.
В пеклі об підлогу
Трісне ним спрожогу,
Всі чорти рогаті
Кинуться до нього.
Над нарами однорічник намалював наглядача, а під ним написав слова старої пісеньки:
Як ішов я в Прагу по ковбаси,
На шляху зустрівсь паяцик ласий,
Не паяцик, а наглядач клятий,-
Та я втік, бо він хотів кусатись.
А в той час, коли обидва дрочили наглядача, як дрочать червоною хусткою у Севільї андалузького бика, надпоручник Лукаш зі страхом
