Молода кров - Винниченко Володимир
А то покличу слуг, і в шию виженуть. Геть к бісовому батькові!!
Панас. Ой Івго, не дуже, бо покличу свідків,
Ївга. Плювать я хотіла тепер на тебе й на твоїх свідків паршивих! Хоч весь мир клич. Сама скажу й не боюсь. Я тепер законна жона свого мужа, мурляко. А муж мій — то твій пан. А ти — мій слуга. І не смій мені тут патякати. "Сто рублів".
Та я тобі такі сто рублів покажу, що й своїх не впізнаєш. Які тобі сто рублів? За віщо?
П а н а с. За те саме, що й ті дала. Щоб мовчав, що ти моєю полюбовницею була. Забула?
Ївга. Брешеш ти, свиня, нічого я тобі не давала. А як будеш наклепи плести на мене, так я тебе в Сибіряку зашлю. Як ти смієш такі слова на чесну жону свого пана говорить? Га? Хто ти єсть? Мужик, наймит. Пошов сцюдова, дурак!
Панас. Ну-ну, скоро в пани перебралася! Навчилася. Гляди тільки, щоб не каялась... (Іде).
Ївга. Іди, іди... Ач, мурляки! Я вам покажу!
Панас. Жаль мені тільки Антося, що порадошний чоловік та з такою стервою собі світ зав'язав. Говори: даси?
Ївга. Я тобі говорю: пішов вон!
Панас. Ой, гляди, зараз усім об'явлю. Не пожалію. Лучче дай.
Ївга. Пошов вон, не боюсь я тебе!
Панас. Ну-ну, гляди ж!!! (Рішуче виходить).
Ївга сама; схвильовано, але уперто й гордо ходить по хаті, часом з тривогою позираючи в сад. Панаса не видно. Ївга* сідає й розгортає книжку.
Антось (з тим же розгубленим, нерівним виразом на лиці з'являється з сіней. Побачивши ївгу, нервово стріпує-ться). А, супруга! Що робиш тут? З книжкою? Читаєш? Молодчина, скоро навчилася. Може,й учителькою можеш бути? А, я й забув, ти в учительки не хочеш... Так-так... Ну, читай так...
Ївга. А ти, якби був порадошний муж, оборонив би мене... Тут он усяка дрань обижає мене... Якесь мурло, хамло приходить сюди й кидає на мене болотом. Що я, полюбовниця твоя якась, чи що?
Антось. Ні-ні! Ти не полюбовниця, ні! Ти, твоя правда, моя законна жона. Але тільки тебе, здається, трудно оби-дить. Га? Ні, ти мені скажи, як ти могла так... Ні, нічого вже не говори. Не треба... Читай...
Ївга ображено одвертається й дивиться в книжку.
Антось (підходить). Інтересна книжка? Га? Хто ж тебе навчив так держати? Батенько твій, мабуть? Чи догори ногами інтересніше?.. Фу, що ж це, господи, таке діється? Це та їся, що... Нічого не розумію... Як же ти могла... Ні-ні, не треба... Годі, все знаю. Але що ж це таке? (Раптом вириває з рук книжку, шпурляє її в куток і кричить). Не смій! Скинь зараз же корсет і все це. На кухню забирайся! Падлюка! Уб'ю!!
Ївга (схоплюється, верескливим голосом, злісно). Та ти чого на мене кричиш? Чого кидаєшся книжками? Га? Я тобі не наймичка! Закон брав зо мною. Який! Учителькою... Гадюкою сичить на мене, що вчителькою йому не хочу буть. Не бачила щастя! Я в батька лучче жила, як твої вчительки. Для того за тебе такого пішла, щоб в злиднях жити?
Антось хапає себе за голову й помалу виходить в сад. Морочинська іде йому назустріч, щось питає. Антось однімає руки з лиця, дивиться якийсь
мент і, нічого не одповівши, їде далі, зникає, Ївга розлютовано бігає по вітальні. Помітивши Морочинську, сідає й притуляє хустинку до лиця.
Морочинська (входячи). Ну, що тут у вас знов? Що тут було?
Ївга (плачучи). Що я, наймичка якась, чи що? Кричить на мене. Взяла книжку, щоб обмахуватись, бо душно, а він вирвав і он шпурнув... Трохи мене не бив... Усе за те, що я не хочу в учительки йти, а хочу хазяйством заніматись... Наче я наймичка яка... Закон брали, не з улиці прийшла... По закону...
Морочинська (тяжко зітхаючи). Ну, нічого... Він випив трохи, ніколи не п'є, кинулось в голову. Та й ти трохи винна... Мабуть, ти раніше була з ним не така, як тепер... Ну, йому й неприятно. Ну, нічого, привикнеться...
Ївга. Яка ж я була? Яка була, така й є. Сам бачив. Я не просилася, сам ходив та просив, на колінах стояв, любов показував. Коли б була любов, не став би такий за два дні, яка б я не була... А то — наче наймичка...
Морочинська. Та годі тобі вже! Всі знаємо, що не наймичка...
Ївга. А чого ж він? Що я йому зробила?.. Як повінчались, так і...
Морочинська. Ну, годі, буде... Іди до гостей, негарно тут самій сидіти. Іди, ївго, іди. Та, може б, другі черевики наділа, ці, мабуть, на тебе трохи тіснуваті? Ходити трудно...
Ївга. Ні, вони мені якраз по нозі...
Морочинська. Ну, як знаєш... (Глибоко зітхає).
З сіней входить Макар Макарович, за ним Гаврусь з папером
У РУШ-
Макар Макарович (до Гавру ся). Звичайно, звичайно... Слухай, Лено, ти мені вибач, але молю тебе: скажи, щоб мені дали коней...
Морочинська. Ти таки хочеш їхати? Наробив та й тікаєш? Спасибі, братику, все життя тобі буду дякувати. Влив нам молодої крові. Спасибі.
Макар Макарович. Лено!!! Я тебе прошу рахуватись з моїми нервами. Вони у мене не з дроту!
Гаврусь. Дядюшка! Ви ж обіщали мені...
Макар Макарович. Лено! Чуєш? Дай мені коней...
Гаврусь (образившись). Ну що ж! Тільки це не культурно і...
Макар Макарович( скажено на нього). Та ти мені даси спокій? Варвари ви! Забирайся геть з своїми віршами! Мучителі ви мої!!! О, будь проклят той день, коли моя ідіотська голова рішила їхати сюди!.. Твої вірші паршиві, паскудні, безграмотні. Чуєш ти? Нікчемні, нездалі... Тобі не поетом буть, а соску смоктать. Варвари!..
Хоче бігти, але бачить, що в саду щось діється: всі збились докупи й починають кричати. Потім з юрби виривається Антось, держачи за руку ївгу і тягнучи її до покоїв. За ними спішать Степан Макарович, котрий умовляє в чомусь, Клим, Панас, Семен та інші. Всі п'яно кричать, розпитують один одного, махають руками.
Макар Макарович. Що там? Що сталось ще?.. Ну... от скандал... Тільки цього не хапало...
Морочинська. Господи! Що там? Ой боже мій!
Антось (тягнучи ївгу на веранді). Ні, ходім!.. Ходім до матері. Я тобі покажу. Прилюдно покажу... А, дядюшка Макар! Ви, здається, хотіли бачить весільні народні звичаї? Ось я вам зараз покажу один. Іди! (Шарпає ївгу).
Ївга. Та що ти мене шарпаєш? Пусти мене!.. Тату!!!
Антось. Прошу, прошу і тата, прошу дуже! Панасе, де ти?
Панас. Ось тут!
Степан Макарович. Антоне! Чуєш, Антоне? Годі, не треба... Пусти, заспокойся...
Антось. Дядю, я спокійний, я тільки по закону буду... Мамо, не бійтесь. Я нічого страшного робить не буду... Панасе, іди сюди! Стій, ти!
Клим (проштовхуючись наперед, вириває ївгу). А це... а це... зась!! Зась, кажу! Какое маєте право знущаться? Га?
Антось (скаженіючи). А ти... Одійди мені... Одійди, кажу, а то... Ти, поганець проклятий! Ти мені розбив все, що я... Я тебе уб'ю!! Іменно, гад. У-у!! (Зарахується).
Клим (одхиляючись). Гвалт!! Рятуйте, убивають!!
Степан Макарович. Та тихо, чого кричите? Антоне, годі, говорю! Розійдіться, чого...
Морочинська (вся дрижить весь час). Антосю, сину мій... Не треба... Сину! (Хапа його за руки).
Антось (дивлячись на неї божевільними очима, приходить трохи до себе). Нічого, мамо, нічого... Зараз... Чекайте... Панасе. Я тільки хочу... Панасе, скажи прилюдно: була вона, ось ця дівка, твоєю полюбовницею? Говори сміливо!
Панас (голосно). Була. Ось свідки...
Івга (люто). Ах ти ж, босяк, злодій! Брешеш ти!
Антось (шарпаючи її). Мовчи! Твоє слово потім. (До Панаса). Дала вона тобі сто рублів, щоб ти мовчав? Говори!
Панас. Дала! Ось свідки можуть...
Ївга. Коли? Коли я дала тобі, щоб тобі так дихати дало? Ой боже мій, що ж вони зо мною роблять?! За що ж вони з мене знущаються?!
Антось (до Івги). Це все, що ти можеш сказати? Все? Ну, а тепер... забирай свого підлого батька і... геть звідци!! Щоб нога твоя ніколи не показувалась на поріг цього домуі Геть! Пішла!
Клим (береться в боки, майже спокійно). А підождіть-но трохи, паничику. Не дуже женіть. Позвольте вас спитаться: как ето так пошли вон? Хто ми вам такі, що пошли вон? Га? Ви челаєк образований, ви должни понімать, що нема такого права, щоб вон на свою жону. Ето беззаконіє! Вона по закону шлюб брала. Це вам не наймичка, що не схотів, та й пошла вон! Пожалуйте в суд, по закону, а не так*{До Степана Макаровича). Пане, ви челаєк законний, що ето таке дєлається? Как так? Це всякий сукин син прийде, скаже щось, і сейчас пошла вон? Коли хоче, щоб ми пішли, пожалуйте на стіл десять .тисяч карбованців! Пожалуйте! А тоді й пошла вон. (До Панаса). А тебе, прохвост, я судом буду. Ти можеш доказать свої слова? Можеш? Ти закон знаєш? Знаєш, що по закону за такі слова? З ким ти в іграшки зайшов?
П а н а с. Та я... А що ж... Конешно, що можу... Тільки ж як... Вона не зо мною одним, а все село знає...
Ївга. Брешеш, падлюка!!
Клим. І все село в суд потягну! Ти мені по закону докажи...
Антось (безсиліє, весь в'яне й тупо дивиться навкруги). Та-ак...
Степан Макарович. Ну, годі, Климе... Потім поговоримо про все... Тепер розійдімось. Прошу всіх вийти до саду... Прошу, прошу... Буде все по закону, як хочете...
Клим. Тепер не кріпацтво, тепер все по закону, іменно. Доказати треба. А нєт — пожалуйте гроші. Дівчину ославили, та й пошла? Нєт, я не позволю беззаконія! Не на того напали.
Макар Макарович (підходячи до Антося, бере його за руку й тягне за собою). Ходім, Антосю, ходім звідси... Лено, Степане, скажи, щоб дали коней, ми їдемо в город... Клим. Як же це так? Позвольте! А жона как же?
Макар Макарович. Одійдіть, чоловіче. Ви своє зробили, зробили по закону, тепер ми будем робить теж по закону. Жону візьміть туди, звідки вона прийшла, а самі забирайтесь...
Клим. Нєт, так не буде... Я судом...
Макар Макарович (не витримує свого спокою і скаженіє). А кажу, що буде, чуєш ти?! Геть усі! (Кидається з кулаками на Клима, дрижить весь, тяжко дихає. Гості поспішно, задом висуваються на ганок).
Клим (одсуваюнись). Не маєте права! Я судом... Пане! Глядіть...
Степан Макарович. Макаре! Макаре, не треба, не гарно... (Одтягає його).
Гості в саду; видно, як махають руками, шукають свої шапки, як палко балакають, збившись в купки. Антось пада на стілець, закриває руками лице і кладе голову на спинку його.
Морочинська весь час плаче. Макар Макарович хапається обома руками за серце і злякано слухає. Потім обережно сідає, заплющивши очі. Степан Макарович ходить по хаті рівними, твердими кроками.
Завіса тихо падає.
