Українська література » Класика » Пригоди Тома Сойєра - Марк Твен

Пригоди Тома Сойєра - Марк Твен

Читаємо онлайн Пригоди Тома Сойєра - Марк Твен
але він не дивився на неї. Вона здивувалася. Потім трошечки схвилювалася. Далі в неї з՚явилась і зникла легенька підозра. Знову з՚явилась підозра. Дівчинка почала придивлятися до Тома. Один його швидкий погляд розкрив їй очі на все - і серце її розбилося; вона ревнувала й гнівалася, плакала і ненавиділа всіх, а найбільше Тома.

Тома познайомили з суддею. Але язик у хлопця ніби заціпило, серце у нього стрибало - частково від страху перед грізною величчю цієї людини, а головне тому, що це був її батько. Том ладен був упасти перед ним навколішки і молитися йому, коли б тут було темно. Суддя поклав руку Томові на голову, назвав його гарним хлопцем і спитав, як його звуть. Хлопець запнувся, роззявив рота і видушив з себе:

- Том.

- Та ні, не Том, а…

- Томас…

- Оце так. Я знав, що ти додаси щось. Добре, добре! А все ж у тебе, звичайно, є прізвище, ти ж мені скажеш його, адже так?

- Скажи джентльменові своє прізвище, Томас! - втрутився Волтерс.- І не забувай додавати: «сер». Треба стежити за своїми манерами.

- Томас Сойєр, сер.

- Оце так. Хороший хлопець, розумний хлопчина. Молодець. Дві тисячі віршів - це багато, дуже, дуже багато! І ти ніколи не шкодуватимеш праці, витраченої на те, щоб вивчити їх. Знання важливіше за все на світі. Знання робить людей великими і добрими. І ти сам будеш колись великою людиною, доброю людиною, Томасе. І тоді ти оглянешся назад і скажеш: «Це все завдяки чудовій недільній школі, яку я відвідував у дитинстві; це все завдяки моїм любим учителям, які навчили мене працювати; це все завдяки доброму директорові, який підбадьорював мене і стежив за мною і дав мені чудову біблію в гарній, елегантній оправі, щоб у мене була власна біблія і щоб вона завжди була при мені; це все завдяки правильному вихованню!» Ось що ти скажеш, Томасе. І ні за які гроші ти не віддаси ці дві тисячі речень, ні за які гроші! А тепер, чи не скажеш ти мені і цій пані дещо з вивченого тобою. Я знаю, ти не відмовишся, бо ми пишаємося дітьми, які люблять учитися. Ти, безперечно, знаєш імена всіх дванадцяти апостолів? Ще б пак! Чи не скажеш ти нам, як звали двох перших?

 

 

Том крутив гудзика і тупо дивився на суддю. Потім почервонів і спустив очі. Серце містера Волтерса впало. Він знав, що цей хлопець не зможе відповісти на найпростіше запитання…. І нащо тільки суддя питає його? А проте він визнав за потрібне сказати:

 

 

- Відповідай же джентльменові, Томасе,- не бійся!

Том переступав з ноги на ногу.

- Я знаю, мені ти скажеш,- мовила пані.- Перших двох учнів Христа звали…

- Давид і Голіаф!4

Краще спустимо завісу над кінцем цієї сцени.

Розділ п՚ятий
«Жук-кусака» і його здобич

 

 

Щось о пів на одинадцяту загув розбитий дзвін маленької церкви, і парафіяни почали збиратися на ранкову проповідь. Учні недільної школи розбрелися по різних кутках церкви, вмощуючись на ті самі лави, де сиділи їхні батьки, щоб увесь час бути під наглядом дорослих. Ось прийшла тітка Поллі. Том, Сід і Мері сіли біля неї, причому Тома посадили якнайдалі від розчиненого вікна, щоб він не розважався спокусливими літніми краєвидами.

Церква поволі наповнювалася людьми. Ось старенький злидар поштмейстер, який колись бачив кращі дні; ось міський голова з дружиною,- бо серед інших непотрібних речей у містечку був і міський голова; ось мировий суддя і вдова Дуглас, гарна, чепурна жінка років під сорок, добра, щедра і, крім того, багата: її будинок на горі був справжнім палацом, єдиним палацом у містечку. До того ж це був гостинний палац, де влаштовувалися розкішні свята; поважний, зігнутий у дугу майор Уорд з дружиною. Ось адвокат Ріверсон, поважна персона, що недавно приїхав сюди здалека; ось місцева красуня в супроводі зграйки гарненьких дівчаток, виряджених у батист і стрічки. Ось юні клерки5, напомаджені поклонники жінок: вони, посмоктуючи свої тростинки, півколом стояли у вестибюлі, поки повз них не пройшли всі до одної дівчата. І останнім прийшов Віллі Меферсон, зразковий хлопець, який дбайливо оберігав свою матір, ніби вона була кришталева. Він завжди проводив її до церкви, і всі матері ставили його в приклад синам. А хлопці - всі до одного - ненавиділи його за те, що він такий вихований, а головне за те, що його цнотою раз у раз їм «у носа тикають». З кишені у нього, як завжди в неділю, ніби випадково, стирчав кінчик носовика. У Тома носовичка зовсім не було, і тих, хто мав хусточку, він вважав за франтів.

Коли вся церква наповнилася людьми, знову прогудів дзвін, підганяючи ледарів, і в церкві запанувала урочиста тиша, яку порушувало тільки хихотіння і перешіптування хору на галереї. Хор завжди хихотів і шепотів протягом усієї служби. Був колись один такий церковний хор, який поводився пристойно, тільки я забув, де саме. Це було щось дуже давно, і я майже нічого про нього не пам՚ятаю, але, по-моєму, це було не в нас, а десь за кордоном.

Священик прочитав гімн завиваючи, як люблять у цім краю. Він починав на середніх нотах і поступово дерся вгору і залазив на більшу височину, робив сильний наголос на передостанньому слові і потім раптом летів униз головою, ніби в воду з трампліна:

 

Невже на небо я зійду, на квітах спочивать,

Тоді, як інші в боротьбі примушені страждать!

 

Священика вважали за чудового декламатора. На церковних зборах завжди просили його почитати вірші, і коли він кінчав декламувати, дами підіймали вгору руки, потім опускали їх безвладно на коліна, закочували очі, похитували головами і зітхали, ніби бажаючи сказати: «Ніякими словами не передати нашого захвату. Це занадто чудесно, занадто гарно для цієї грішної землі».

Проспівавши гімн, вельмишановний містер Спрег перетворився в місцеву газету і прочитав цілий ряд повідомлень про майбутні мітинги, бесіди, збори тощо, і здавалося, що цей довжелезний список триватиме аж до страшного суду…

Потім священик почав молитву. Молився він з багатьма подробицями. Він

Відгуки про книгу Пригоди Тома Сойєра - Марк Твен (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: