Не почути сестриного сміху... - Павлюк Антін

Не почути сестриного сміху
і води з її рук не пить.
Понад тихою рідною стріхою
голуба зоря не дзвенить…

Став давно багном затягнуло,
позгнивали верби… зрубали корчі…
Лиш роки на стовпі золотому
Глечик з вибитим дном стирчить.

Не вернути туди ніколи, —
А з вогню на залізо – іржа.
Ось тому таким терпким болем
мені нині уста дрижать.