Посланець - Ячейкін Юрій
Ми маємо цілком вірогідні дані, що Сталін перекинув на Кавказ десятий та одинадцятий гвардійський корпуси, які, проте, знесилені в попередніх боях і, на думку нашого командування, вже не годні чинити щільний опір, отже, й кардинально вплинути на хід операції "Едельвейс". Наша стратегічна мета — Кавказ і нафта — лишається кінцевою, строки проведення військових операцій не зазнали змін. Саме тому до штабу групи армій "А" вже прибули повноважні експерти акціонерних товариств "Континенталь-Оль", "Ост-Оль" та "Карпатен-Оль". Однак поспільній аріїзації підлягають не лише нафтові родовища, промисловість, природні багатства і сільськогосподарська продукція, а й художні та історичні цінності — старовинні рукописи і стародруки, майно музеїв, скарби храмів і монастирів, гідні наукової уваги приватні колекції тощо. У зв'язку з цим до нас прибула і почала плідно працювати група культурних діячів зі штабу "Кюнсберг" на чолі з картографом міністерства закордонних справ, гауптштурмфюрером СС[24] гером Краллертом.
Хейніш був задоволений, що зовсім оминув грубу термінологію Герінга, який завжди промовляв з прямотою закоренілого грабіжника, що прикро шокувало кожну виховану людину: "Я пропоную грабувати, і то вельми грунтовно…" Ця вголос висловлена грабіжницька мудрість жирного Герінга чомусь асоціювалася в уяві Хейніша з іронічною посмішкою "круглого обера".
— Наше завдання, — між тим казав Хейніш, — знешкодити всіх підозрілих і непевних, усіх явних і прихованих саботажників, усіх расово неповноцінних унтерменшів. Зрозуміло, насамперед — євреїв. Ми повинні досягти головного, щоб тут спокійно і продуктивно працювали німецькі спеціалісти, щоб тут були створені всі умови для відпочинку і лікування наших хоробрих вояків і щоб тут було тихо. Зовсім тихо. Як на цвинтарі. Остаточна мета: цей край має бути і тому неодмінно буде німецьким, а тубільцям нема чого тут робити.
— Що ж робити з місцевими дикунами конкретно? — провадив він далі, заохочений уважною сторожкою тишею, яка буквально всотувала кожне його слово. — Найперше максимально використаємо місцевих рабів на відбудові зруйнованих промислових об'єктів і на роботі в тутешній багатющій нафтовій промисловості. Саботаж, нальоти терористів, знищення врожаю, уповільнення темпів праці будемо карати безжально. Але ми не можемо зловживати старими методами. Будемо діяти інакше — тихо, швидко, по змозі таємно. Людей, фізично найздоровіших, пошлемо на роботу до рейху, звідки вони вже ніколи не повернуться. Однак тут необхідно дотримуватися обережного зондербегандлюнга — спеціального поводження. Кампанію почнемо з яскравих відозв, простих і дохідливих, приступних для примітивного мислення дикунів, приблизно таких: "Великонімеччина кличе тебе! На Кавказі росіяни вже склали зброю, воюють англійці. Якщо прийдуть сюди, поженуть усіх у колоніальне рабство до чорношкірих людожерів Африки або рабами британських рабів в Індії, їдь до Великого рейху! Негайно! Ти побачиш ліричну країну німців, працюватимеш на просторих і світлих заводах, матимеш зразково впорядкований матеріальний достаток, запізнаєшся з класичною німецькою культурою. Готуйся до казкової мандрівки в Країну Щастя! Бери з собою ложку і виделку, харч на три дні і папір для не знайомого тобі німецького гігієнічного ватерклозета…"
Офіцери дружно, мов жеребці, заіржали. Сміх. Хейніш поблажливо почекав, даючи їм змогу нареготатися. Добре, коли підлеглі розуміють і цінують жарти.
— А вам, панове, я ще нагадаю як вікопомний заповіт слова обергрупенфюрера[25] СС Рейнгарда Гейдріха, злочинно вбитого ворогами рейху. "Кулі і шибениці!" — ось що заповідав нам незабутній Рейнгард Гейдріх. — І Хейніш завершив свою промову в стерильно істеричному стилі, що стало нормою на всіх есесівських збіговиськах: — Тож тримаймо палець на зведеному курку! Зробимо цю землю ідеальною домовиною для зайвих людських елементів! Людські трупи — зразкове добриво для родючих земель працьовитих німецьких колоністів! Хайль Гітлер!
— Зіг хайль! — у захваті ревнули присутні, підхоплюючись з місць.
Штурмбанфюрер розсунув шторки, що ховали велику, масштабну карту Північного Кавказу, і мовив:
— Проаналізуємо ще раз становище на лінії фронту і наші завдання щодо боротьби з ворожою агентурою…
Нараз двері рвучко розчахнулися, і до кабінету Хейніша ввійшов його особистий ад'ютант унтерштурмфюрер[26] Віллі Майєр, надто збуджений як для. дисциплінованого служаки. Він виструнчився і чітко доповів:
— Пане штурмбанфюрер, терміновий виклик по телефону!
— Хто там іще морочить голову?
Рудий, аж гарячий, Віллі ковзнув поглядом по присутніх офіцерах і відповів стримано, але з досить прозорим натяком:
— Дзвінок зі штабу! Я переключив телефон на вас.
Штурмбанфюрер взяв трубку і невдоволено буркнув:
— Хейніш слухає. — Та враз мимоволі підтягнувся, голос його набрав неудаваної шанобливості, що передалося іншим і чутливою тишею впало на присутніх. — Пане обер-фюрер[27]?.. Слухаю вас уважно!.. Гість з Берліна?.. Так, розумію… Від Геббельса? Нотую: військовий кореспондент гер Адольф Шеєр, історик, військове звання — гауптман… Все буде зроблено зразково, пане обер-фюрер! Зустрінемо, як належить, на вищому рівні…
Він поклав трубку, якусь мить замислено дивився на неї, не знімаючи руки, ніби чекав, що телефон знову озветься, тоді звів счі на офіцерів:
— Щойно обер-фюрер СС Корземан повідомив, що до нас їде військовий кореспондент із Берліна, історик Адольф Шеєр. Чи відомо комусь із вас щось про нього?
Офіцери перезирнулися, мовчки потиснули плечима, і Хейніш, не дочекавшись відповіді, пояснив докладніше:
— Він має дуже високі повноваження і почесне завдання написати історичний твір по свіжих слідах нашої блискучої перемоги на Кавказі. — А подумки додав: "Яка, попри прислів'я, ще буквально за горами". — Адже за Кавказом — Іран та Індія, відтак наші армії нині перебувають на землі гігантичної борні за світове панування. Обер-фюрер особливо підкреслив, щоб кожен із нас усіляко сприяв історикові в його відповідальній і шляхетній праці… Якщо це той самий Шеєр, якого я знав ще хлоп'ям… А втім — побачимо… Можливо, йому буде потрібен перекладач. До речі, Майєре, як посуваються справи з перевіркою Крістіни Бергер? Адже, гадаю, Шеєрові буде приємніше, якщо на випадок потреби перекладачкою у нього буде гарне дівча. Та ще й з нашого відомства…
— Необхідні довідки наведено. Весь матеріал напоготові.
— Добре! Ознайомте мене з ним негайно. Всі вільні!
За хвилину Хейніш уже неквапом гортав документи з теки на Крістіну Бергер. Спочатку — фото. Фас. Профіль. На повен зріст.
— Справді, симпатична особа. Зразковий нордичний тип обличчя. Хіба не так? — мовив Хейніш до Майєра. — Звертаю увагу: оце один з мотивів (хоч і неслужбовий), внаслідок якого Крістіна потрапляє до СД. Тому й перевірка відбувається не "по всій формі". Якщо їй доведеться працювати з Шеєром, гауптманові залишиться тільки дякувати. Але ж за таке дівча, — він клацнув пальцями по фото, — самої подяки замало… Зовні — дійсно скарб!
— О, так! — охоче погодився рудий і веснянкуватий навіть взимку Віллі. — Гарна. Двадцять років. Не одружена. Здається, ще не займана. Вільно володіє трьома мовами — німецькою, російською, українською. Остання поширена й серед певних прошарків місцевого козацтва.
— Виходить, для нас вона — знахідка, Майєре, чи, може, ні?
Вогняний унтерштурмфюрер відповів суто службово:
— Виходить, так. Батько її — німець, істинно арійського походження, родом із Штутгарта. Воював на східному фронті в часи першої світової війни. Тяжко поранений потрапив у полон до росіян. По війні одружився на німкені, дочці австрійського колоніста чистої нордичної крові. Весь час жив у Галіції, колишній колонії Австро-Угорської імперії. Коли прийшли більшовики, не зміг репатріюватися, бо не хотів залишати напризволяще досить значне м'ясо-молочне господарство. Помилився в своїх розрахунках: перед самою війною був репресований Радянською владою як куркульський елемент з конфіскацією всього майна на користь колгоспу.
— Чи надсилали запит до Штутгарта?
— Так. За тамтешніми архівами, гер Бергер був власником невеличкої кав'ярні, яку продав, ідучи на фронт.
— Чому ж не доручив нагляд за кав'ярнею рідним, як це робили і роблять інші?
— Він осиротів ще юнаком, пане штурмбанфюрер. Був у родині єдиним сином. Жодних інших родичів у Штутгарті не мав. Мабуть, тому й не повернувся до батьківщини.
— Зрозуміло. А які відомості з Галіції?
— Теперішня доля Бергера невідома. Однак нам вдалося розшукати кілька родинних фотографій Бергерів. Ось вони. Батько, мати, усі втрьох — з дочкою Крістіною. На жаль, Крістіна на ній — лише трирічного віку. Пухкеньке, біляве маля. Інших фотографій немає.
— Добре! — складаючи фото в конверт, мовив Хейніш. — А зараз, Віллі, їдьте по Крістіну Бергер. Я чекаю! І ще одне: хай мені дадуть з архіву ще кілька фото, будь-яких чоловіків і жінок…
. — Уже зроблено, шефе. Вони — у папці.
— О, Віллі! — тільки й спромігся схвально проголосити Хейніш.
… У бургомістрам цей завбачливий есесівець з густим і яскравим ластовинням, світлими, майже білими бровами і віями над несподівано темними очима, проте з класично нордичними рисами обличчя — високий лоб, що переходив у прямий, завеликий ніс, запалі очі, вузькі, аскетичні щелепи, підперті дещо важкуватим підборіддям, — повівся дивно. Не змахував правицею і не горлав "хайль", не гупав чобітьми і не клацав закаблуками, не бундючився і не задирав щонаслові, мов норовистий кінь, свою руду голову, вкриту чорним кашкетом зі срібним черепом і гомілковими кісточками навхрест.
— Добрий день! — ґречно привітався він, звертаючись до Крістіни. — Чи любить фрейлейн кататися на автомобілі?
— Дивлячись з ким, пане офіцер, — у тон йому, ледь помітно кокетуючи, відповіла Крістіна Бергер, роздивляючись незнайомого німця.
— Зараз — зі мною. Хіба ми не пара? Яскравий рудань з яскравою блондинкою… Картинка! До того ж у мене чудовий "опель-капітан" з потужним мотором. Лискучий! Лакований!
— А якщо я відмовлюся?
Віллі Майєр удавано засмутився, а потім ніби впіймав щасливу думку і радо посміхнувся:
— Ваша правда — машина у мене службова, не для приватних поїздок.
