Старосвітські батюшки та матушки - Нечуй-Левицький
- А ти б стала на її місце?
- Ой борони боже! Я не люблю того господарства, як і ви, мамо.
- То знай же: як вийдеш заміж, то не потурай чоловікові: вхопи віжки в свої руки таки од першого дня, то й будеш правувати чи соб чи цабе, як схочеш, - сказала мати.
- Воно справді добре смикати за віжки та поганяти; багато краще, ніж самій попастись у віжки, - сказала Настя.
Балабушиха балакала з дочкою до світу, й тільки світом вони поснули й спали до півдня.
Через тиждень в неділю Балабушиха з дочкою сподівались візита од Шмідтів: обидві причепурились, наділи кращенькі сукні, й все сиділи в залі та виглядали в вікна. Вони не помилились. За ворітьми загуркотів віз. Проз вікна майнув фаетон. В фаетоні сиділа директорша з дочкою, а проти їх Густав і Герман з здоровими букетами в руках, так що Насті здалось, ніби вони везуть повний фаетон квіток.
- Гості їдуть! - гукнула Балабушиха.
- Та ще й з букетами! - писнула Настя й зачервонілась, як рожа.
- Тікаймо з зали та вийдемо до гостей з кімнати; буде якось ефектніше, - зашепотіла Балабушиха. Обидві вони бігцем побігли з зали й кинулись до дзеркала.
- Я вийду попереду, а ти зараз виходь за мною, - сказала Балабушиха. - Але ти, Насте, не вмієш ефектно виходити до гостей: ти передражнюєш мене, й воно виходить дуже вже з повагом. Мені так личить виходити, бо я вже літня людина. На мені й чорна сукня з шлейфом. Я вийду ось як!
Балабушиха пішла в опочивальню й в одчинені обидві половини дверей вийшла солідною ходою, з повагом, якось по-театральному.
- Ану, Насте, виходь ти й привітайся до мене, ніби до гостей. Ти виходь швиденько, жваво, ніби пустуючи, навіть наче вибіжи, підскакуючи.
Настя вийшла в опочивальню й вибігла звідтіля ристю, весело осміхаючись. Вона подала руки матері, вигнувши граціозно талію. Мати вхопила свою пещену єдиницю долонями за щоки й поцілувала.
- Легше та зручніше, доню, вигинай талію. А як візьмеш букет, то знов вигни талію. З директоршею поцілуйся раз, з Амалією двічі або й тричі, та не помиляйся часом, - не поцілуйся з паничами. Виходь же зараз за мною. Килино! Встав у піч кофій та пошли в льох зібрати до кофію з глечиків вершечки.
- Коли ж коти вночі геть чисто поз'їдали глечики й один перекинули; дірка в пригребиці вже з місяць незароблена, - сказала Килина.
- Бодай ті коти вищезли й повиздихали. Біжи на місто до жида та зараз, зараз достань вершечків, - тихо сказала Балабушиха.
Килина оббігала половину жидівських хат, доки знайшла вершечків до кофію.
В залі гості зашаруділи ногами, зашелестіли сукнями.
- Візьму я папіросу, - буде більше шику, - сказала Балабушиха. І, взявши в зуби папіросу, вона тихо-тихо поволокла довгий чорний шлейф у залу. Тільки що вона перецілувалась з дамами, в залу дрібненькою ходою, неначе вкотилась на коліщатах, вбігла Настя, зробила граціозний загальний поклін і поцілувалась з дамами. До неї підступив Густав і подав їй букет. Настя вигнула талію, як мазана кицька вигинає спинку, й взяла букет. Герман подав букет Балабушисі. Вона осміхнулась і неначе помолодшала. Букети були складені з чудових оргиній, астр та левкоїв. На боках букетів були викладені з білих дрібненьких квіточок початкові букви ймення й фамілії Насті й Балабушихи. Настя примітила ті букви, кинула карими очима на Густава, і в неї почервоніли не тільки щоки й лоб, але навіть кінчики вух.
- Ограбували ви свій квітник на букети, - сказала Балабушиха, попросивши гостей сісти й скоса поглядаючи на чистенькі, але простенькі костюми на німкенях.
- В нас дуже квіток. Ми всі любимо квіток, - сказала директорша.
- Я сам копаю, сію й саджу цілу весну, - сказав Густав.
- І я так само: ціле літо поливаю сама й полю, - сказала Настя.
Вона любила тільки рвати квітки та робити букети, але зроду їх не садила й не полола.
Настя поклала букети на фортеп'яні. По залі пішли тонкі пахощі од резеди та левкоїв.
- А ваш муж здоровий? - спитала Балабушиха в директорші.
- Мус здоровий, здоровий! Вже погнали пастись в траву, - сказала директорша, змішавши мужа з конем, котрий звався Мусом і котрий і справді недавно трохи не здох.
Герман і Густав зареготались і переложили матері Балабушині слова по-німецькій. Директорша й собі зареготалась.
- Гарний у вас фортеп'ян, - сказав Густав.
- Фортеп'ян не поганий, та з мене не велика музикантша. Я поганенько граю, хоч дуже люблю музику, - сказала Настя.
Густав одслонив віко фортеп'яна й взяв кілька акордів.
- Сідайте та заграйте без церемонії! - припрошувала Балабушиха.
Густав сів і заграв якогось простенького вальса. Директорша й Амалія похвалили фортеп'ян. Настя попросила Амалію пограти. Амалія опиналась, трошки зачервонілась і несміливо програла якусь п'єску, ледве доторкаючись пальцями до клавішів. Паничі попросили Настю заграти. Настя й собі довгенько опиналась, церемонилась, одначе сіла й непогано заграла варіацію. Молоді грались фортеп'яном, неначе цяцькою.
- Мосьє Шмідт, сідайте, та заграємо в чотири руки, - сказала Настя, обертаючись до Густава. - Я буду грати польку, а ви будете мені акомпанувати. Я вам покажу акорди.
Полька вийшла в чотири руки дуже ефектна й голосна. Амалія присіла коло фортеп'яна поруч з Настею. За ними стояв Герман. Балабушиха задивилась на чудову купку молодих голів і Густава та Насті, котрі виглядали з-за цілої гори квіток, покладених на фортеп'яні. Молоді голови, рум'яні щоки та губи змагались красою з свіжими розкішними квітками букетів.
- Мадам Шмідтова, гляньте, яка чудова купка за фортеп'яном! Одні букети квіток на фортеп'яні, другі за фортеп'яном. Букети, панни й паничі! Чи є що краще на світі?
Мадам Шмідтова глянула байдужними очима на групу й сентиментально зітхнула, піднявши очі вгору.
- От чудова група! Я б вишила її на подушці гарусом, - сказала Балабушиха. - Правда, була б чудова подушка?
- Ой мій боже! - знов солоденьким голосом промовила Шмідтова й закотила очі під лоб, хоч не добре зрозуміла Балабушині слова.
"Гарного зятя буду мати, - подумала Балабушиха. - Колись приїду до дочки в гості та хоч надивлюся на його, коч обійму, а може, коли й поцілуюсь по праву матері".
Килина принесла кофій. Вершечки тхнули цвілим жидівським льохом. Директорша й Амалія пили кофій і трохи